Ведьмина НІч - Arachne

Небо над цвинтарем, яке до цього світилося веселими вогнями, раптом затягли похмурі хмари. Місяць, яскраво-оранжевий ще мить тому, потьмянів, а його світло стало зловісним, відкидаючи довгі тіні, які починали рухатися самі по собі. Тіні, що живуть у цих променях, закружляли, шиплячи і витягаючись у щось нелюдське.

Гості, які спочатку не надали значення того, що відбувається, раптом завмерли. Танці зупинилися, сміх перетворився на напружене мовчання. Вампіри, перевертні та привиди почали переглядатися, відчувши, як повітря стало важким, просоченим дивною, тривожною магією. Щось давнє та небезпечне прокинулося на цій землі.

- Морісса ... Що відбувається? — прошипів один з вампірів, який підійшов до відьми, його червоні очі були сповнені тривоги. - Це твоя робота?

- Я... - почала Морісса, але слова завмерли на її губах. Вона справді не чекала такого повороту.

Гарбузова брошка раптом почала тріскати, і з неї вирвався ледь помітний шепіт, ніби хтось чи щось намагалося пробратися в цей світ з-за кордону часу. Відьма швидко зняла артефакт, але він ніби прилип до її сукні, не бажаючи відпускати.

— Ні… Це щось більше, ніж я очікувала, — морщачись від неприємного відчуття, сказала вона, намагаючись відірвати брошку.

І тут з туману, який почав повільно стелитись по землі, піднялися постаті. Ці істоти були набагато старші, ніж навіть Морісса могла уявити, немов із найглибших надр минулого. Їхні силуети нагадували перевертнів, але з довгими кістлявими руками і очима, що світяться. Вони були не зі світу людей чи навіть привидів. Це були втілення жахів.

— Це… це не мало статися! — у паніці скрикнула Морісса, усвідомлюючи, що пробудила щось набагато давніше і небезпечніше, ніж звичайна магія Хеллоуїна.

Один із створінь, наблизившись до відьми, нахилився до її вуха і прошепотів:

- Ти хотіла веселощів, Морісо? Ти отримала свій Хелловін. Тепер танцюй із тінями!

І тут все закрутилося: тіні почали пронизувати гостей свята, викликаючи їх найпотаємніші страхи. Але що було дивовижним – це не просто страшні видіння. Кожне з них супроводжувалося якимось елементом жарту чи безглуздя. Привид, якого вічно боялися, раптом став гігантською куркою з величезними крилами; лякало, зазвичай жахливе, перетворилося на сніп сіна з великими очима, який комічно підскакував землею, ганяючись за людьми.

Морісса, вперше за багато років, відчула, що втратила контроль. Її магія та артефакт більше не слухалися її. Тепер вони гралися з нею, як з маріонеткою.

- Я… я все виправлю! — закричала вона, але тіні вже схопили її, підняли в повітря і почали кружляти в якомусь божевільному танці. Відьма помітила, як її гості, які впали у стан шоку, вже не могли ні чинити опір, ні зрозуміти, що відбувається. Страх і веселощі змішалися в одне дивне почуття.

Морісса зрозуміла, що не може зупинити цей процес. І все, що їй залишалося, — це прийняти правила цієї нової гри. Брошка, що прилипла до її сукні, ніби вбирала всю її магічну силу, роблячи її безсилою. Вона схвильовано озиралася довкола, коли один із тіней наблизився до неї і схилився, наче на знак вітання.

— Ти відьма, — прошипів він голосом, схожим на шелест мертвого листя. — Ти прокинула нас, і тепер ми пропонуємо тобі зіграти за нашими правилами.

Морісса стиснула кулаки, відчуваючи, як її серце часто б'ється. Вона була відьмою вже кілька століть, але ніколи не стикалася з чимось подібним. Що ж це за сила? — промайнуло в неї в голові, але замість страху в її очах заграв вогник інтересу. Морісса завжди була майстром у іграх, і якщо тепер гра йшла проти неї, їй потрібно було швидко придумати, як повернути все на свою користь.

— І які правила вашої гри? — зарозуміло спитала вона, дивлячись просто в очі тіням.

Істоти, що оточують її, захихотіли, і найбільший із них, одягнений у тіні мантії, повільно підняв кістляву руку, вказуючи на гостей свята.

— Це просто, — прошипів він. — Ти маєш розважити нас. У тебе є година до півночі. Якщо ти зумієш влаштувати найстрашніше і водночас найвеселіше свято, яке коли-небудь бачили, ми залишимо цей світ і повернемося до свого. Але якщо не впораєшся... - він зробив паузу, і тіні навколо загули від зловтіхи, - твої страхи стануть реальними, і ми залишимося назавжди.

Морісса примружилася. Вона відчула, як усередині розпалюється азарт. Година. Одна година. То була гра на виживання, і вона не збиралася програвати. Відьма глибоко вдихнула, потім кивнула, беручи виклик.

— Нехай буде так, — відповіла вона, її голос був сповнений впевненості. — Я влаштую вам таке свято, яке ви запам'ятаєте на віки.

Тіні заворушились і почали повільно зникати, повертаючись у туман. Вони дали їй можливість розпочати свою виставу, але Морісса знала — вони стежать за кожним її кроком, готові втрутитися, якщо вона зробить помилку.