Ведьмина НІч - Arachne

Але коли Морісса збиралася покинути склеп, тіні знову закружляли навколо неї. Охоронець книги, що стояв у кутку, тихо спостерігаючи за всім, вийшов на світ.

- Ти довела свою силу, - сказав він, - але пам'ятай: магія, яку ти опанувала, - не іграшка. Вона може або підняти, або знищити тебе.

Морісса лише посміхнулася, пристібаючи гарбузову брошку до своєї сукні.

Морісса вийшла зі склепу з тим самим самовпевненим виразом, з яким увійшла, але тепер її очі світилися яскравим вогнем — не лише магії, а й жадобою випробувати свою нову силу. Ніч була ще темна, місяць так само яскраво сяяв над цвинтарем, а вітер стогнав, немов вітаючи повернення відьми.

— Ну що ж, — прошепотіла вона, озирнувшись навкруги. — Подивимося, на що здатний цей артефакт.

Вона притиснула руку до гарбузової брошки. Тепло, що походить від неї, посилювалося, і ось уже вся постать відьми засяяла слабким, але жахливим світлом. Стара, занедбана каплиця на цвинтарі рипнула своїми дверима, ніби пробуджуючи в собі забуті сили, а довкола замиготіли тіні, реагуючи на магію.

Морісса повільно підняла руку, викликавши невеличкий вихор навколо себе. Темна магія обвивала її, змушуючи її відчувати владу, силу, контроль. Вона знала, що брошу легко використовувати для веселощів — створити чергові кошмари, наповнити місто чудовиськами для своєї вечірки. Але тепер відьма відчувала щось більше. Артефакт притягував її до суті ночі Хеллоуїна.

— Усе, чого я колись боялася,— тихо прошепотіла вона,— тепер мені належить. І страх стане моєю зброєю.

У цей момент із лісу, що оточує цвинтар, з'явилися знайомі гості. Примари, вампіри, перевертні та відьми, як і завжди, зібралися на Хелловін, чекаючи, що Морісса влаштує чергові веселощі. Але цього разу атмосфера була іншою.

Першим до неї підійшов вампір Григор. Його гладке чорне волосся розвівалося на вітрі, а в його очах, зазвичай сповнених уїдливих веселощів, тепер майнула підозра.

- Морісса, щось змінилося, - прохрипів він, дивлячись на неї пильно. — Ти знайшла щось у склепі?

Відьма повільно обернулася до нього і з усмішкою підтвердила:

- Так, Григоре. Гра змінилася. Ми збиралися повеселитися, але тепер все буде інакше. Більше жодних звичних розіграшів, милих жартів. Тепер ми розіграємо по-справжньому.

- А що це означає? — пробурмотів перевертень Ларс, підходячи ближче. Його звірячі очі насторожено стежили за відьмою.

Морісса засміялася, і її сміх луною рознісся по цвинтарі.

— Це означає, що кожен із вас зазнає того, чого боїться найбільше. Але це не буде простою грою, — додала вона, грайливо підморгнувши своїм друзям. — Вам доведеться пройти через свої страхи, щоби повернутися до реальності. І якщо ви зможете їх перемогти… ми святкуватимемо так, як ніколи раніше.

Натовп завмер. Навіть старі друзі Морісси, які були звичні до її витівок, відчули, що цього разу все набагато серйозніше. Вони знали, що відьма здатна багато, але її нова магія виходила не тільки від неї самої.

— Отже, — сказала вона, підводячи руки на початок, — хто з вас готовий стати частиною цієї гри?

Цієї миті гарбузова брошка на її грудях засвітилася яскравіше, і темна енергія розлилася по всьому цвинтарі. Кожен із присутніх відчув, як холод пронизує їхні душі, а тіні довкола згущуються. Оборотні почали звіріти, вампіри люто мружити очі, а відьми тихо шепотітимуть заклинання у спробі зрозуміти, що відбувається.

- Ну що, мої дорогі, - посміхаючись, додала Морісса, - готові зустрітися зі своїми кошмарами віч-на-віч?

Коли Морісса опустила руку, світ довкола завмер. Місячне світло зникло, занурюючи все в темряву. Повітря стало холодним і щільним, наче сама ніч схопила їх у свої пазурі. Навіть найсміливіші з присутніх, які звикли до містики та магії, відчули тремтіння страху, що пробігає по спині.

- Що відбувається? — пошепки спитав Григор, обертаючись на всі боки, його гострі ікла блищали в темряві, але навіть вони не давали йому впевненості.

Морісса стояла нерухомо, її очі виблискували яскравіше за гарбузову брошку, яку вона носила на грудях. Тиша була приголомшлива, і в цій тиші повільно почали з'являтися звуки — дивні шерехи, приглушені кроки, тихі, ледь помітні стогін.

— Ласкаво просимо до царства тіней, — нарешті промовила Морісса, її голосом луною рознісся в порожнечі. — Звідси немає виходу, поки ви не впораєтеся з тим, що ховається у вашій душі.

Перевертень Ларс стиснув кулаки, його пазурі стали довшими, як тільки він відчув наближення чогось небезпечного. У темряві його звірині інстинкти загострилися, але, незважаючи на це, не міг визначити, що наближається. Раптом перед ним майнула постать — його ж власне відображення, але з кривавими очима, що горять, і вишкіреною пащею.

- Це неможливо! — Ларс завив, відступаючи назад, але його відбиття не відпускало. Воно рухалося все ближче, видаючи загрозливе гарчання.

Григор помітив, як навколо нього почали з'являтися тіні його старих ворогів — тих, кого він колись переміг, але вони не були мертвими, вони були живими, реальними і прагнули помсти.

— Ти думаєш, що сильніше за нас? — шипіли тіні, наближаючись до нього. — Ти безсмертний, але ти не уникнеш страху, Григоре. Навіть вічність не врятує тебе!

Кожному з присутніх почали з'являтися їхні кошмари. Відьми бачили свої магічні помилки, які одного разу занапастили їхніх друзів та родини. Примари відчували біль свого забутого життя, немов знову проживали свої найтрагічніші моменти.

Морісса стояла в центрі цього хаосу, спостерігаючи за тим, що відбувається з легкою посмішкою. Її гра почалася, і тепер тільки від її гостей залежало, чи зможуть вони перемогти свої страхи, чи назавжди залишаться в полоні тіней.

Але сама відьма розуміла, що все це було лише початком. Брошку вона отримала не для звичайних витівок — артефакт тягнувся до чогось більшого. Можливо, саме до неї.

І ось, як тільки темрява повністю поглинула світ, перед Моріссою виник її власний кошмар. Тінь із минулого, те, що вона приховувала навіть від самої себе. Висока постать, оповита серпанком, з яскравими очима.