Ведьмина НІч - Arachne

— Ти гадаєш, що можеш грати з тінями? — голос істоти був глибоким та загрозливим. — Ти лише іграшка в руках сили, яку ти не розумієш.

Морісса завмерла, її самовпевненість на мить ослабла. Це була не просто магія — це було щось давнє, темне та непереможне.

Тінь, що стоїть перед Моріссою, не була схожа на звичайні привиди або сутності, з якими вона звикла зіштовхуватися. Ця істота випромінювала давню силу, яка тяглася до самого коріння світу. Кожен його крок по землі, здавалося, залишав сліди темряви, здатні затьмарити навіть ніч. Морісса відчула, як холод пробирає її до кісток, хоча вона, як відьма, мала бути невразливою до страху.

— Ти гадала, що можеш контролювати артефакт? — продовжила тінь, її голос був подібний до шепоту тисяч вмираючих душ. — Але ти лише частина гри, в яку ніхто не виходить переможцем.

Морісса стиснула зуби і зробила крок уперед, не дозволяючи своєму страху захопити її повністю. Її серце билося швидше, ніж будь-коли, але вона знала одне: здавання означало загибель.

- Хто ти? — зажадала відьма, піднявши руку, в якій сяяла гарбузова брошка. - І що тобі треба?

Тінь немов усміхнулася, але це був не жест добродушності, а чистий знущання.

— Я — охоронець усіх страхів, тих, що жили до тебе і житимуть після, — сказала істота, наближаючись. — Ти відчинила двері, які ніколи не слід було відчиняти, Морісо. Тепер же тобі доведеться заплатити.

Морісса відчула наростаючий тиск навколо, ніби повітря ставало густішим і важчим, витісняючи з неї волю до опору. Навколо неї закружляли бачення: образи з її минулого, її власні помилки та страхи, всі ті моменти, які вона ретельно приховувала навіть від самої себе.