Твоє хворе кохання - Крістіна Жиглата
Вже на кухні, коли я зустріла Аню, я передала їй замовлення і попросила подругу обслужити столик замість мене. А сама тим часом побігла до підсобки і дала волю сльозам.
У голові відразу виникли жахливі спогади…
«Я сиділа на ліжку у себе в кімнаті та читала підручники, які мені необхідно було ретельно вивчити, а потім все переказати батькові. Такий собі іспит наприкінці місяця… Не потрібний іспит, який не мав стосунку до мого навчання. Просто я єдина дитина в сім'ї Ісаєвих, а мій батько любив бездоганність у всьому… Його улюблена і єдина дочка повинна бути готовою до дорослого життя і знати все необхідне і найважливіше, щоб йому не було за мене соромно, і він мною пишався.
Шкода, що для цього потрібно було «вилізти зі власної шкіри» чи «стрибати вище за голову»…
Ні, мій батько не тиран і він не знущався з мене в такий ось спосіб... Так він мене любив... Любив як навчили його, і як умів він сам.
Життя небезпечне і непередбачуване і тато вважав, що вкладаючи в мою голову різного виду інформацію, він готував мене до усіх неприємностей… Як би… гартував.
А я, звикла до такого ритму з самого народження, сприймала все нормально, як належне... Це вже потім, коли я подорослішала і почала помічати як живуть мої подруги і друзі, я задумалася що це занадто, але все одно не могла відстояти свою точку зору та право, бо тато завжди знаходив важелі тиску на мене.
Ось і зараз, я сиділа у своїй кімнаті і читала книги, коли мої друзі та подруги, розважалися в клубі, ходили на вечірки або гуляли на вулиці.
Просто я знала, чим швидше вивчу заданий мені обсяг інформації, тим швидше у мене з'явиться вільний час для себе та для зустрічі з Костею.
Тема про фінанси здавалася мені нецікавою та нудною, але я продовжувала вникати в суть і уважно вчитуватися у всі рядки, повністю занурившись у її вивчення. Потім за вікном почулося шарудіння… Я почула дивний гуркіт, а потім послідкував приглушений стогін. У скло щось вдарило, і це змусило мене здригнутися всім тілом і відірватися від свого нудного заняття.
Моя кімната була на другому поверсі, але це ніколи не заважало Микиті, часом пробиратися до мене вечорами.
Микита – син нашої покоївки. Ось уже десять років Олена Вікторівна працює у моїх батьків і є практично частиною нашої родини. Олена приїхала до нас, коли Микиті було десять, мені п'ять. Ми разом виросли, разом навчалися і постійно були вдвох.
Нік завжди був дуже похмурим і замкнутим хлопчиком, до всіх ставився із застереженням, нікого не підпускав до себе надто близько… А ось до мене він постійно ставився добре, і як старший віком, завжди піклувався про мене. Ми росли як брат і сестра… Ми були як одне ціле… Не розлий вода! Але коли ми трохи подорослішали, в ньому ніби щось змінилося. Він змінився.
Нік часто і надовго почав пропадати. Іноді його не було днями... А коли він повертався додому, то поводився дивно, грубо та жахливо.
Я виразно запам'ятала той перший раз... Коли Ніку було п'ятнадцять і він повернувся додому весь у крові, зі збитими кісточками рук... Олена кричала і плакала, а Нік проігнорувавши це, просто пішов до себе в кімнату.
Я не розуміла, що з ним відбувається, чому він так змінився... Він завжди любив свою маму, підтримував її, допомагав... Навіть на роботу влаштувався, щоб його мамі було легше. А зараз… Зараз його начебто підмінили.
Він перетворювався на монстра.
Звичайно, я як подруга, як одна із найближчих для нього людей, не змогла залишити цього поза увагою і поплелася слідом за Ніком у його спальню.
Кімнати для прислуги знаходилися в підвалі, тут же мешкав і хлопець… Я завжди боялася спускатися до нього, бо мене лякали кімнати без вікон, але сьогодні я зробила це заради нього.
- Нік, - покликала я несміливо, застигши в отворі дверей. – Що сталося… Чому ти у крові?
- Іди, Ра… Поки твій «коханий» татко не побачив і тобі не влетіло…
- Нік, - запищала жалібно, ледве стримуючи сльози. Що не так?
Я не розуміла… Мій тато завжди був з ним суворий, але… Він допомагав йому та його родині. І раніше, Нік цінував це. Чому зараз він відгукується про нього з такою зневагою?
Микита втомлено зітхнув, і почав позбавлятися шкірянки. Під курткою у нього була біла майка, яка теж була просякнута кров'ю.
- Нік, ти поранений? - кинула схвильовано, зробивши кілька кроків до нього, але зупинилася на півдорозі, коли помітила за поясом його штанів ніж.
Нік простежив за моїм зляканим поглядом і посміхнувся.
- Можеш наскаржитися, мені байдуже…
- Навіщо ти так... Ми ж друзі, я ніколи тебе не видам, - сказала крізь сльози, мені було так прикро, що він розмовляє зі мною в такому тоні. Наче я йому щось зробила. - Що з тобою відбувається? Чому ти так поводишся? Чому змушуєш свою маму плакати... Чому?