Твоє хворе кохання - Крістіна Жиглата

Спочатку коли я підійшла до столика щоб прийняти замовлення, я нічого жахливого не запідозрила, тому поводилася як завжди: спокійно, впевнено та професійно… Адже працювала вже тут давно, і почувала себе у сфері обслуговування «як риба у воді».

А потім, я відчула щось недобре… Тяжку енергетику… Пильну увагу… Погляд.

- Добридень! Ви готові зробити замовлення? - запитала, ковзнувши побіжним поглядом по чотирьох чоловіках, які зайняли восьмий столик.

Усі четверо чоловіків були у солідних костюмах, красиві, шикарні, привабливі та багаті… Побачивши таких у нашому ресторані, багато дівчаток-офіціанток, починали мало не битися за можливість обслужити столик із завидними клієнтами, щоб мати можливість показати себе, пофліртувати і просто випробувати щастя.

Вже неодноразово було таке, що прості офіціантки, знайомилися зі своїми багатими клієнтами прямо на робочому місці та вдало виходили заміж. Але я не вірила у щастя, яке полягало у грошах, тому ставилася до подібного скептично.

Мені завжди було необхідно щось більше, пов'язане почуттями і любов'ю, ніж тугий гаманець і гарна мордочка. Тому всі клієнти були для мене на одному, однаковому рівні, і я не трусилась перед якимось багатеньким дядечком, який звернув на мене увагу чи зробив комплімент. На подібні дії у мене завжди була ввічлива, але категорична відмова.

Мені подобається мій хлопець – Женя, і я цінувала наші стосунки.

Один із чоловіків не дивлячись у мій бік, почав першим називати страви для себе, потім підхопив, другий та третій, додаючи до замовлення напої та алкоголь. Я швидко записала все на листку і підняла свій погляд на останнього чоловіка, який сидів у лівому дальньому кутку.

Чоловік дивився на мене відверто та нахабно… Таким дивним, темним поглядом, що моє тіло одразу вкрилося великими мурашками. Він оглянув мене з ніг до голови, а потім наші погляди зустрілися і мене ніби струмом пробило.

Микита?

Десять років минуло, з останньої нашої зустрічі і я могла б його вже забути і не впізнати, оскільки чоловік дуже сильно змінився і став іншим… Але його очі залишилися такими ж, і я, впізнала б їх скрізь і завжди, тому що саме вони, переслідують мене ночами, з'являючись у кожному моєму кошмарному сні.

Моє серце сильніше забилося в грудях, віддаючись набатом у голові, дихання почастішало, а руки настільки затремтіли, що ручка, яку я ще секунду тому до болю стискала пальцями, вислизнула і впала на підлогу.

- Нік, не лякай так дівчинку... Давай говори своє замовлення і продовжимо! - Сказав один з чоловіків, відволікаючи мене від  наступаючої паніки, і можливості, зробити якусь непоправну дурість.

Я судорожно проковтнула грудку, що виникла в горлі і, опустивши погляд вниз, нахилилася за ручкою. Коли випросталася, зосередила всю свою увагу на блокноті і тремтячим голосом запитала:

- Ви готові зробити замовлення? Чи мені підійти пізніше?

Чи впізнав мене сам Микита… Так! У цьому сумнівів не було, тому що його погляд був дуже красномовний.

- Віскі з лимоном і ..., - почав чоловік, своїм глибоким голосом, який змусив мене підняти погляд. Ми знову подивилися один на одного, а потім чоловік опустив очі нижче до моїх грудей… Або точніше до бейджу з ім'ям, що там було. Здається, він не вірив у таку випадковість, тож хотів мати підтвердження своїм здогадам. Звичайно, на бейджі було написане моє справжнє ім'я, яке чоловік одразу прочитав. - …воду, Таро, - додав він через секундну паузу, знову викликаючи мурашки на моїй шкірі.

Я швидко кивнула, а потім втекла геть.