Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

І я схилилася в поклоні, часто моргаючи, щоб очі звикли до світла. З моєї сорочки та волосся на підлогу намету капала темна рідина.

- Хто ти така? - здивовано спитав той самий низький голос, він ніби огортав мене. Я розігнулася, намагаючись вгамувати тремтіння, і представилася:

- Герцогиня Резеда-Сандра де Валуа, господиня Вомон-ле-Тіссен та керуюча північними землями Ольдовії.

Тільки зараз я нарешті розглянула горезвісного Білого Ката. Він був молодим, я пам'ятала, що йому має бути зараз близько двадцяти шести років. Гарні риси обличчя не псував і шрам на щоці, що тягнеться ще з шиї. У нього був прямий ніс, широкі вилиці, мужнє підборіддя, смаглява шкіра. У загальний образ не вписувалися лише надто яскраві блакитні очі, вони не були молоді, це були очі змученого життям старця. І повністю сиве, яскраво біле пряме волосся, що спадало на плечі.

Маршал явно не чекав на гостей, він сидів у чорних штанях і без сорочки. Я спромоглася розглянути його рельєфне тіло. Було помітно, що чоловікові ще варто набрати вагу після дворічного полону, але прогрес уже в наявності. А ще я побачила жахливі шрами, залишені розпеченими прутами, кинджалами, батогом і Діл знає чим ще. По ньому можна було складати енциклопедію тортур.

Люди довкола завмерли, не знаючи, що їм робити. Охорона схопилася за мечі, але їх зупинив Гунар, що підвівся з крісла. Він дивився на мене здивовано і розгублено. Зробив кілька кроків уперед, перевівши погляд на мою сорочку. Потім заговорив:

- Якщо я обіцяв, то поговорю з вами, леді, - він озирнувся на інших присутніх і раптом прогарчав: - Перед вами герцогиня, припиніть витріщатися! Витягніть її з бочки й принесіть сухий одяг!