Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

Палліна підійшла до неї.

— Ну ж бо, Алечко, не будь такою. Вибач, але ж сьогодні Джаччі мене точно викликатиме, і Фесту також.

Дівчина з групи, форма якої була у меншому порядку, ніж в інших, так само, як і її домашні завдання, кивнула.

— Ну дай же нам версію, дай! Бо вона ж до нас чіплятиметься!

— Палліно, не наполягай.

— Що таке, Палліно? На чому ти тут наполягаєш?

— Ах, привіт, Бабі. Аля не хоче давати нам версію. Ти її зробила?

На якусь мить Катінеллі більше не була в центрі уваги.

— Ні, тільки половину. І, здається, навіть це неправильно. Але мене вже викликали. Я перевіряла, сьогодні вона має викликати тебе і Сильвію Фесту, а потім почне нове коло. Але зазвичай вона викликає тих, у кого незадовільні оцінки.

Катінеллі спробувала відійти. Палліна смикнула її за куртку.

— Ти чула? Ти не можеш нас залишити так, ти нас усіх знищиш!

— Я не розумію, чому ви не можете чинити так, як Джанетті. Вона мені дзвонить після того, як усе зробила, і ми перевіряємо разом… Так вона підготована, і наступного дня все йде як слід. А так, як чините ви, — нащо це потрібно?

— Тебе це гребе? Власне, латина взагалі нікому не потрібна. Ну то ти нам даси чи ні ту версію?

— Я тобі вже сказала: ні. Хай вам Джанетті дасть.

Палліна пхикнула.

— Ага, та вона завжди приходить в останню мить… За п’ять хвилин — дзвоник. Ну ж бо, ну тільки сьогодні… Востаннє, обіцяю.

— Ви це завжди кажете. Ні, цього разу ні. Я вам її не дам!

Катінеллі пішла.

— Ну ти диви, яка гівнючка. Ще й потвора. Ось чому вона така зла. Бо на неї ніхто ніколи не звертає уваги. Це ж ясно. Ми принаймні розважаємось і дуже всім подобаємось.

Сильвія Феста підійшла до Палліни.

— Так, але я не думаю, що моїй матері дуже сподобається трійка, яку мені вліпить Джаччі, якщо ми не зробимо-таки версію.

— Ось, візьміть мою.

Бабі витягла з сумки свого зошита з латини й відкрила його на останній сторінці.

— Так ви принаймні зможете сказати, що спробували щось перекласти. Зробили її наполовину. Це краще, ніж нічого. Скажіть, що ви зупинились на «esperavisse». Це дієслово, яке я в біса не розумію, звідки походить. Власне, я його з чверть години шукала в «Іль»28, але не знайшла. Потім мені все набридло і я пішла обідати. Знежирений йогурт без цукру, жахливий. Ще кисліший за Катінеллі.

Усі засміялися.

Палліна взяла зошит і поклала його на бордюр між іншими дівчатами.

— Хай там як, це правда: від навчання грубшаєш. Я це завжди казала: якби я вибрала лінгвістичний напрямок, то точно важила б на чотири кілограми менше.

Палліна почала списувати, так само, як й інші дівчата, усі можливі жертви моторошної Джаччі.

З великих вікон класу було видно близькі луки. Кілька однаково одягнутих дітлахів бігали та грались у траві. Вихователька допомогла підвестися білявому хлопчикові, що забруднив свій білий халат. Сонце розливалось по партах. Бабі неуважно обвела очима клас. Одна дівчина, сховавшись за сусідкою спереду, дрімала, поклавши голову на переплетені руки. Інша, схиблена на своєму волоссі, потягла «хвоста», поділивши його і піднявши таким чином гумку, яка повільно сповзала її лискучим каштановим волоссям. Бенуччі цього разу витримала ще менше, ніж зазвичай. Сиділа, тримаючи руки під партою, і намагалася впоратися зі своєю піцою з томатним соусом. Відірвала від неї шматок і замурзаними в соусі пальцями швидко поклала його до рота. Потім почала жувати, удаючи байдужість, слухаючи урок, ніби нічого й не було. Бабі на якусь хвильку затримала увагу на поясненнях Джаччі. Якась молода жінка, що жила у минулому столітті, яка зовсім не вміла їздити верхи, тим не менш вирішила покататися на коні. Звичайно, вона впала. Бабі слухала не так уважно, щоб зрозуміти, забилася вона чи ні. Єдиним певним фактом було те, що якийсь тип, кому точно забракло ліпших ідей, написав про це щось типу роману. «Добре. Оцю оду, “До Луїджи Палавічіні, що впала з коня”, я задаю на понеділок». Другим певним фактом було те, що їм таки доведеться її вивчити. Бабі глянула праворуч. Палліна заклопотано списувала.

Дві однокласниці за партою перед нею зсунулися одна до одної, щоб допомогти їй. Бабі покликала її пошепки: «Пс-с-с». Палліна, не підводячи очей, жестом показала їй зачекати. Швидко переписала останні рядки версії. Випросталась і помахала в повітрі ручкою і рукою, втомленою цим намаганням обігнати час. Палліна усміхнулася подрузі. «Я закінчила. Тримайте». І передала зошит з латини дівчатам, що сиділи попереду. «Віддайте це Джанетті». Двоє дівчат, які ідеально виконали роль прикриття, знову зручно сіли на своїх місцях. Джанетті у цей час отримала назад свій зошит, сподіваючись, що ця добра справа дозволить їй отримати бодай задовільну оцінку під час опитування з латини. Задзвенів дзвоник. Джаччі закрила журнал.

— Піду до вчительської візьму журнал з латини. Залишаю вас самих. Не колобродьте мені тут.

Усі дівчата повиходили з-за парт. Троє з них перед тим, як учителька вийшла, вициганили у неї дозвіл піти в туалет. Насправді тільки одна з них пішла туди задля фізіологічної потреби. Дві інші увійшли до однієї кабінки і щасливо розділили одну й ту ж згубну звичку. Приємну «Меріт» — у пику тим, хто казав, що це найшкідливіші цигарки.

Джаччі повернулася до класу. Всі дівчата зайняли свої місця. Уважно слухали пояснення щодо латинської метрики. Декілька з них позначили наголоси та переписали фразу з дошки.

Інші, знаючи, що викликатимуть, вирішили, що краще повторити версію.

Бенуччі не витримала. Знову розгорнула піцу. Зробила це тихо-тихо, відкриваючи шматок за шматком, намагаючись наробити якомога менше шуму. Беручи обома руками, тримаючи передпліччя майже нерухомо, спираючись на крайчик парти. Але папір із пекарні хрумкий. Деякі сусідки нервово обернулися до неї. Бенуччі похитала головою, вона нічого не могла вдіяти, і з’їла останній шмат піци. Це було сильніше за неї. Двоє дівчат позаду жували «Вігорсол». Намагалися позбутися запаху нікотину. Інша в глибині класу спокійно слухала урок. Їй уже не болів живіт.

— Отже, на наступну середу — від сторінки 242 до сторінки 247, переклад та вивчення метрики, ідеально знати правила наголосів.

Бабі відкрила щоденник і записала, що треба зробити на середу. Потім майже мимохіть погортала щоденник. Перед її очима пробігли кольорові сторінки,