Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

дуже пізно. Це вже стало звичкою. Надягла блакитну сорочку, потім спідницю. Закрила бокову «блискавку» і запнула гачечок, хоч і не з першого разу. Взула черевики, зігнувши їх збоку, щоб трішки розширити. Потім пройшла до кухні.

Степ. Яке ідіотське ім’я. Зрештою, йому личить.

— Привіт, мамо.

Бабі поцілувала Рафаеллу у щоку. Як і щоранку, її вразив молочний запах крему «Ревлон».

— Привіт, Бабі.

Рафаелла пила свою чорну каву без цукру. Її ненафарбовані й заспані очі ще не звикли до світла. Власне, кухня була в напівтемряві. Бабі сіла навпроти неї. Прийшла Даніела й сіла поруч. Бабі налила собі кави, потім молока, і вкинула дві грудочки підсолоджувача «Hermesetas», він був найкращий.

Даніела також налила собі кави, потім молока, але додала тростинного цукру. Кожна зі своїми звичками, на своєму місці, з власним горнятком.

Даніела довго рилася в кошику з різними типами печива — від випічки «Муліно б’янко» до різноманітних перекусів.

— Мамо, а ти мені більше не купуєш «Фієсту» з мигдалем?

— Їх не було в сусідньому магазинчику. Я шукала і в інших, але їх ще не завезли. А тобі не подобається «Пан ді стелле»? Раніше вони тобі дуже смакували.

Даніела трохи підвищила голос.

— Я їх більше не хочу, вони мені набридли. А, знаєш, що ти могла б мені купити?

— Даніело, ти не могла б розмовляти тихіше? Ще так рано.

— Так, вибач, мамо. Ти могла б купити оті пудинги з молочним рисом та шоколадом від «Данон». Смачнючі!

Даніела подивилась на Бабі, шукаючи схвалення, але не отримала його.

— Мамо, а для мене ти купиш ще печива з цільнозернового борошна, бо це вже закінчується.

— Якщо ви все це не запишете, я нічого не куплю. Не хочу нічого запам’ятовувати, отже, занотуйте.

Даніела підвелася і дописала до списку покупок у супермаркеті свої пудинги та печиво для сестри.

— Даніело, попереджаю тебе: якщо і цього разу ти залишиш їх скніти у холодильнику до терміну придатності, то платитимеш за них сама.

— Мамо, чому ти мені таке говориш?

— Тому що останні фруктові йогурти, які тобі так подобались, я була змушена викинути.

— Добрий день усім! Як поживають мої пречудові жінки?

Клавдіо поцілував обох дочок. Він також сів на своє звичне місце, чільне, поряд із Рафаеллою. Вона акуратно поставила горнятко на тарілочку.

— Дуже погано. Я не розумію, чому вранці завжди треба так багато і безглуздо теревенити. Візьмімо собі за правило: вранці — жодних розмов.

Рафаелла долила собі кави, потім підвелася.

— Ну, я повертаюся в ліжко. З вами двома ми побачимось перед виходом зі школи. До речі, передайте Джованні, що я сьогодні не маю наміру чекати. Мовляв, мама сказала, що якщо ти одразу ж не прийдеш, вона поїде без тебе. — Потім поцілувала у щоку Клавдіо, мовила: — Па-па, любий, — і вийшла.

Клавдіо взяв кавоварку. Відкрив її і заглянув усередину.

— Як так, що ви ніколи мені не залишаєте навіть трішки кави? — І грюкнув кавоваркою по дерев’яній тарілочці. — Щоранку одне й те саме. Ну що це таке, це ж неможливо!

Бабі взяла кавоварку.

— Тату, хочеш, я тобі зварю кави?

— На це вже немає часу, вип’ю по дорозі, як завжди. Але чому ми просто не візьмемо більшу кавоварку? Незрозуміло.

Даніела поставила горнятка до мийки.

— Тому що у нас її немає.

— Ну то купімо!

Даніела підсунула йому список покупок.

— Що це?

— Ось, пиши. Мама не бажає нічого запам’ятовувати. Якщо ми чогось хочемо, все треба записувати.

Клавдіо взяв папірець із рук Даніели. Прочитав його, потім під «дієтичне печиво (Бабі)» дописав — «кавоварка на двадцять осіб (Клавдіо, який ніяк не може випити кави)».

— Ось! — він закрив ручку і хряснув нею об стіл.

Потім підвівся, перекинувши стілець, і, як завжди, зачепився за нього ногою.

— Дідько б ухопив ці стільці!

Вийшов, не зачинивши за собою дверей. Бабі та Даніела перезирнулися.

— Сподіваюся, він нормально виїде з гаража. Мені здається, нині він особливо нервовий.

— Це вплив Місяця. Він зайшов у його знак. Краще поспіши спускатися.

— Еге ж, поспіши, поспіши. А прибирати повинна завжди я.

— Чому це, а вчора ввечері хто накривав на стіл?

Бабі взяла сумку з книжками і вийшла. Але Бранко таки вгадав. Потім, спускаючись, спробувала пригадати, про що там ішлося в її гороскопі. Щось таке було про кохання та закоханих. Що радив Місяць? Ах, так. Зверніть увагу на можливі зустрічі.

12

У шкільному дворі, під гілками розкидистої верби, на довгому бордюрі з білого мармуру кілька дівчат гарячково списували домашнє завдання. Деякі, більш працьовиті та горді, балакали поряд, зверхньо позираючи на нероб, що мінялися їхніми зошитами.

— Що тут написано? Дорівнює?..

— x-1! Та що ж це таке, ти й списати по-людськи не здатна?

— Та подивися на свій почерк!

— Аж так! Ти ніколи нічого вдома не робиш, а потім ще й скаржишся на мій почерк? Ну ти й розумна!

— Дуже розумна.

Палліна підвелася з підмурка, намагаючись видатись авторитетнішою.

— Я — сучасна дівчина, запускаю європейську моду в цьому місті, тренди, нові тенденції. Хіба я можу витрачати час на оцю всю дурню з x та y? Подивись…

Показала заучці свій наручний годинник.

— Це — суперхронограф від «Swatch», доправлений просто з Монте-Карло. Тут такого ще ні в кого немає. Абсолютна прем’єра, а для мене він уже застарів.

Заучка глянула на свій «Swatch». Палліна це помітила.

— «Попдіва». Давно пройшли. Колекціонери продають його задорого тільки тому, що кажуть, ніби він рідкісний. Власне, це просто реліквія. Старовизна для пенсіонерів! Хто його ще носить?

Заучка засмутилася.

— Ну ж бо, я жартую.

Палліна ляснула її по спині.

— Щойно зможу, я замовлю такий самий для тебе й віддам тобі його без націнки, добре? Тільки тому, що це ти! Ой, Катінеллі йде.

Палліна закрила зошит з математики і побігла назустріч Катінеллі разом з кількома іншими дівчатами — також можливими кандидатками на опитування з латини.

— Ну ж бо, Алечко, швидше, скоро дзвоник, дай нам свою версію27 з латини.

Дівчата чекали Катінеллі.

— Ні, навіть не думайте.

— Як це — «навіть не думайте»?

— Ви оглухли? Я не хочу, щоб ви списували мою версію. Гаразд? Не розумію, чому ви не можете перекласти