Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа
Бабі була у ліжку, змучена тією вечіркою. Подумала, що виною всьому був той ідіот, той поганець, той мугиряка, те чудовисько, той хуліган, той нахаба, той невихований кретин. Потім, поміркувавши ще, зрозуміла, що навіть не знає його імені.
26 «Fanstastico» — розважальна програма на італійському телебаченні, яка йшла по суботах у вечірній прайм-тайм з 1979 по 1992 рік.
«Fanstastico» — розважальна програма на італійському телебаченні, яка йшла по суботах у вечірній прайм-тайм з 1979 по 1992 рік.
26
11
Два промінчики сонця перетинали кімнату. Піднялися уздовж крайчиків ліжка, ковдри, її золотавого волосся, оголених передпліч. Саме туди, де нічна прохолода залишила трішки «гусячої шкіри» та поодинокі дрижі. Ніби за помахом чарівної палички, все це зникло. Шкіра знову стала рівною й розгладженою під теплим дотиком нового дня. Бабі розплющила очі. Будильник ще не дзвонив. Вона натягнула на себе пухову ковдру, вкрившись аж до підборіддя. Залишилась так, з напівзаплющеними очима, з руками на животі, нерухома. Не хотіла торкатися одного з тих зовнішніх кутів ліжка, все ще занадто холодних. Раптом задзвонив будильник. Цьому настирному звуку передувало лише легке поцокування. Природний плин часу досяг тієї хвилини, яку Бабі визначила для себе як останню, щоб не запізнитися до школи. Вона неохоче заворушилась у ліжку, витягла руку, навпомацки шукаючи будильник. Перекинула «Сіддгартгу» Гессе, книгу Юрсенар, облишену на половині, та «Сімейний бал». Знайшла будильник, вимкнула його. Потім увімкнула радіо. Воно було вже налаштоване на 103.10, і, як кожного ранку, Бранко розповідав про гороскопи.
«Близнюки. Сьогодні ситуація незмінна. Місяць проходить через ваш знак. Його вплив зробить вас особливо нервовими».
Боже ж мій, я тата і так погано витримую, уявімо собі ще й із впливом Місяця!
«Лев. Народженим під цим знаком…» Пропустила повз вуха, не вдумуючись у слова. А хто у нас Лев? Палліна? Ні, вона народилася в травні. Травень — це Телець чи Риби? А, ні, Риби — то березень.
Повільно заплющила очі й знову задрімала. Вона віддалася цьому відчуттю, цьому легкому та приємному напівсну. Але потім, сама добре не розуміючи чому, раптом прокинулася. Якийсь далекий звук, якийсь інший запах, почуття відповідальності. Швидко розплющила очі й блискавично обернулася до будильника. 7:20. Дякувати Богу. Минуло лише кілька секунд, які невідомо чому здалися їй дуже тривалими. Вона впала на подушку.
«Діва. Для народжених у цей період…»
Бабі повернулася до радіо, надзвичайно зацікавлена. Це був її знак. Шосте вересня. «Сонце та Меркурій зустрічаються саме в цій декаді, а прохід Венери принесе в життя закоханих особливо щасливі моменти». Закоханих! Еге ж, тільки спочатку я маю знайти правильного хлопця. Не такого, що втікає, залишивши мене на дорозі. Підвелася з ліжка. Поспіхом пробігла по килимовому покриттю, обхоплюючи руками плечі й розтираючи їх, щоб трохи зігрітися. Відкрила віконницю. Цілий сніп світла огорнув її. Сонце було ще ледь теплим. По радіо поставили пісню Боя Джорджа. Хтось варив каву на кухні. Запах приплив навіть сюди. Бабі усміхнулася, потім почула звуки з сусідньої кімнати і швидко побігла до ванної. Але Даніела була швидшою за неї і зачинила двері майже перед її носом.
— Ну ж бо, Дані, впусти мене, вже сьома тридцять. Ми ж до школи запізнимось.
— Ага, і ти забереш умивальник у своє особисте користування, як завжди. Не буде такого.
— Ну ж бо, не будь дурною, я посунуся.
Даніела відчинила двері. Бабі зайшла.
— Здається, тобі не вистачило прочуханів учора ввечері.
Даніела відповіла їй гримасою, потім вони змінювали одна одну перед умивальником, миючись частинами, кожна потроху, не соромлячись одна одної, мовчки. Вранці, поки Бабі не вип’є кави, з нею неможливо було говорити, так само, як і з її матір’ю. Даніела кілька разів пробувала зав’язати розмову, але нічого не виходило.
— Як тобі той, що підвозив тебе учора? Він тобі подобається?
Бабі видала якийсь дивний звук. Вона не могла відповісти, тому що саме чистила зуби. Подивилася у дзеркало на сестру виряченими очима, потім швидко сполоснула рота:
— Мені подобається? Ти що, жартуєш? Ти з глузду з’їхала? Як мені може подобатися такий тип? Мугиряка. Ти знаєш, що він учора зробив? Він із дружками розтрощив машину Бранделлі, потім почав бити Кіко, тоді зупинився синьйор Аккадо, що проїжджав повз, і спробував розняти їх, а цей тип, ця тварюка, побив і його теж! Як мені може подобатися тип, який використовує голову для того, щоб розбивати комусь обличчя, а не щоб думати нею? Тварина просто, от хто він такий!
— Можливо, але нам усім він подобається.
— Вам? Кому це — вам?
— Мені, Джулі, Джованні, Стефанії…
— Ага, чотири тупі квочки, які моляться на таких-от типів… Просто ікона для харцизяк та кретинів, скажеш теж. Хотіла б я зрозуміти, яка радість у тому, щоб оце швендяти, трощити все навкруги, ставити все догори дриґом, бити людей…
Бабі зі злістю натиснула на дозатор пляшечки, що стояла на краєчку умивальника. Її рука наповнилась рідким милом. Вона нахилилася вперед і намилила обличчя. Даніела розчісувалась.
— Вони мають купу гарних дівчат і міняють їх, як і коли хочуть, — він та його друзі.
— Можу собі уявити, що то за дівчата!
— Ні, є дуже вишукані. Подумай тільки, Ґлорія, дочка Аккадо, є дівчиною Даріо, одного з друзів Степа.
— Степа?
— Так, Стефано Манчіні, той, що тебе проводжав. Ми з Джулією звемо його «десять-з-плюсом», але всі інші — Степом.
— Степ? Тобто «крок»? Як на мене, то хай він зробить їх багато-багато, дійде до стіни і вб’ється об неї.
Потім вона взяла рушник й акуратно склала його поряд із зіжмаканим рушником сестри, схожим на цей у всьому, окрім того, що на одному була «Д», а на іншому — «Б».
— Швидше, Даніело, я не хочу слухати вічні татові крики, що ми запізнюємось.
Бабі повернулася до кімнати й почала швидко вдягатися. Форма висіла тут, на стільці. Вона її приготувала звечора, хоча вони й повернулися
