Острів Білої Сови - Марина Гриміч

— Місцевий метеоролог. Він обслуговує метеовишки по навколишніх островах… Тому ти його не бачиш у містечку… А взагалі він з-поміж нас — найбільший жартівник… У чому ти вже пересвідчилася… — Седрик зловтішно захіхікав.

— А йому це навіщо? — спитала Софія.

— Він це робить для розваги, — сказав Роберт. — Це творча людина. Він грає по суботах джаз в одному пабі на материку, збирає колекцію старих бортових моряцьких журналів. Для нього роль привида Брендана — це спосіб самореалізації в креативі.

— Нічого собі «самореалізація»! Обдурюють наївних людей! — обурилася Софія.

— Але дехто також виявився дуже креативним, працюючи з людьми Білої Сови…

Це був аргумент, який убив Софію наповал.

Чоловіки розреготалися до сліз. Софія образилась. Отже, Роберт розповів Седрикові про її конструювання ідентичності метиської спільноти людей Білої Сови.

У цей момент хтось постукав у двері, вона пішла відчиняти.

Це був Ерік, наречений Мегі. Він прийшов запросити Софію і Роберта на весілля. А оскільки в хаті був ще й Седрик, запросив і його.

Всі стали вітати Еріка і потягли його за стіл. Софія почала його частувати. Відкоркували ще одну пляшку, Ерік відразу захмелів.

— Як малий? — поцікавився Роберт.

— Малий — молодець, — усміхнувся той.

І тоді Софія наважилася попросити:

— Ану, Еріку, розкажи нам про Брендана. Як він насмілився втрутитись у ваші з Мегі плани?

Розповідь Еріка.

Ну, що я можу сказати? Я не вмію гарно говорити. Я краще знаю, як ремонтувати двигун у човні, чистити і складати сітки, робити пастки для лобстерів…

Одне слово, я давно вже вчащаю до Мегі. Ми влаштовували побачення вночі на моєму човні. Щоб ніхто не бачив. Ми справді любимо одне одного. Взагалі, ми планували втекти з острова в місто… я б там знайшов роботу… щоб ніхто не заглядав до нас у ліжко.

Але тут цей клятий Брендан…

Того вечора все було як завжди. Я дочекався десятої години. Для рибалок і їхніх жінок на нашому острові це дуже пізній час. Вони вже бачать свій третій сон…

Ну, приїхав. Стою. Чекаю. Її все нема й нема… Заснула, чи що? — думаю я.

Аж тут двері — рип! Дивлюсь, — а це вже осінь, темно, хоч у око стрель, — а вона в самій нічній сорочці, лише з вовняною хусткою на плечах. І боса. «От, — думаю, — дурненька, зараз же замерзне!» — і приготувався зловити її в свої обійми, щоб зігріти, аж тут мені прямо у вічі жмуток зеленого світла… Я розгубився, заплющився, а коли отямився, дивлюсь: сидить на дні човна Мегі і кліпає очима…».

Ерік закінчив оповідь і важко зітхнув.

— А самого Брендана ти не бачив? — спитала Софія.

— Ні, я бачив лише пана вчителя…

— Що?! — вигукнула Софія.

Седрик заспокійливо замахав руками:

— Ми вже з Еріком порозумілися. Власне, я ненавмисне став свідком того, що сталося…

— Що мені подобається у твоїй останній фразі, то це слово «ненавмисне», — пожартувала Софія.

— Це справді сталося випадково. — На скелі над хатиною Мегі та її батьків є ще одне совине гніздо, — пояснював Седрик. — Я не винен, що сова — нічна тварина.

— Можеш не виправдовуватися… Звучить правдоподібно… — розсміялася Софія.

— А як назвали дитя?

— Джоном, як і годиться, за ім’ям померлого Джона Невічного.

— А Брітні як назвала дитину?

— Теж Джоном… Але вона злукавила. Її дитина — не Бренданова, — сказав Ерік. У його голосі не було осуду.

— А чия?

— Хто його зна. Вона ж працювала в пабі на материку. Батьком міг би бути будь-хто.

— А твій малий, значить, — «Бренданова дитина».

— Ми ж бачили зелене світло! — вигукнув Ерік.

— «А трилисник?» — хотіла була спитати Софія, але прикусила язика, бо не хотіла підставляти Еріка.

Але вона поставила це запитання Робертові, коли Ерік пішов. З’ясувалося, що взагалі у всіх острів’ян, не лише у Бренданових дітей, на тілі є родимі плямки, і їх форму можна інтерпретувати довільно. Острів’яни вже звикли до того, що в родимих плямках Бренданових дітей вони вбачають таємний зміст, а у своїх — ні. Інерція звичаю.

Троє друзів сиділи і банячили допізна, обмінюючись різними спостереженнями і розмірковуваннями. Щоправда, Софія не пила. Про всяк випадок. І не тільки тому, що вона могла бути вагітною, а ще й тому, що саме їй довелося везти п’яного Седрика додому.

Учитель жив у флігелі, прибудованому до старої школи. Софія хіба що не несла його на плечах. Однак ця незручність окупилася сторицею: вона одержала нагоду потрапити в Седрикову лабораторію і запхати носа в кожну шпаринку.

Це була абсолютно шикарна майстерня: гербарії, мікроскопи, лінзи, колби з різнокольоровими рідинами, лупи, штативи, пляшечки, мензурки, пробірки, засушені метелики і жуки, фотографії різних тварин і птахів, а також старі фотографії індіянців, метисів, французьких траперів та ірландських рибалок з їхніми шхунами.

У кінці кімнати вона побачила гвинтові сходи. Піднялася по них і опинилась у маленькій обсерваторії. Біля невеличкого віконця стояла підзорна труба, спрямована на гніздо Білої Сови.

Вона зазирнула у вічко. Біла Сова якраз дивилася на неї. Прямо їй в очі. Софія заворожено не могла відвести погляду від окуляра. Круглі жовті совині очі дивилися на неї незмигно. Це тримало Софію в напрузі.

«Що ти хочеш мені сказати?» — подумки спитала Софія.

Біла Сова не міняла пози.

«Супротивниці чи партнерки?».

Сова не рухалась.

«Супротивниці?».

Жодної реакції.

«Партнерки?».

Біла Сова кліпнула…

Софія прийшла з Робертом на прийняття, зорганізоване мером міста у приміщенні школи, де директором був Седрик. У неї був піднесений настрій. Фізіологічні провісники її тіла підтвердили правоту пророкувань метиської жінки в занюханому трейлері. Лишалося проконсультуватись у лікаря, але Софія була майже на сто відсотків упевнена, що вагітна.

Прийняття мало початися з презентації, яку підготували американські антропологи. Це був своєрідний звіт, зроблений нашвидкоруч, про