Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки

Отже, те, що я помітив, відразу набуло конкретного значення і пов'язалося з викраденням «Данаї». Я відчував, що в центрі цієї афери не хто, як сам Савеллі. Мав я, звичайно, певний сумнів щодо Лівіо Перетті, чи не став, бува, хлопець жертвою провокації. Таке часто трапляється. Але у п'ятницю ранком, побачивши його портрет у газетах, упізнав у ньому молодика, який часто проводжав Луїзу додому. І мені стало зрозуміло, чому він сидів у музеї допізна.

Коли ви розповіли мені про перший допит, у мене склалося враження, що вкрадену картину не винесли з приміщення, а сховали десь у галереї. Причім не в далекому закутку, а в досить приступному місці, де агентам не спаде на думку шукати її. Тому я попросив архітектурно-інженерний план галереї, щоб прикинути, де може бути оте місце.

Мене цікавило також, хто була та особа, яка перша вийшла службовим входом. За свідченнями Луїзи Ченчі, ця особа мала ключ. А з правил внутрішнього розпорядку в Боргезе відомо, що один з двох ключів від службового входу зберігається у начальника охорони, тобто у Савеллі.

Отже, всі шляхи вели до Чезаре Савеллі, це здавалося і логічним і природним. Постало питання: він сам здійснив злочин чи тільки його організував? Якби не його алібі, не перебування в Санта-Ані, я б підписався обома руками, що крадіжку вчинив не хто інший, як він. Проте це алібі... Пригадуєте, воно було засвідчене місцевою поліцією в Санта-Ані й отже не підлягало будь-якому сумніву. '

Та все ж сумнів існував, і підказаний він більше чуттям, ніж логічними міркуваннями. І тут з'явилася нова обставина, яка підтвердила сумнів. Ви, мабуть, пам'ятаєте: серед тих речей, які впали на підлогу, я побачив залізничний квиток. Про цей квиток я згадав несподівано, як то кажуть, з доброго дива, в четвер увечері, коли ми вечеряли в «Лавароне». Пив каву, розмовляв з синьйорою Топці, й раптом перед моїми очима постав клятий квиток. Він немовби казав мені: невже не бачиш у мені нічого особливого? І хизувався переді мною, як найвульгарніша кокотка. Я приглянувся до нього і завважив, що він зовсім неторканий, не пробитий щипцями контролера. Як я не помітив цього курйозу вранці, коли побачив його на підлозі разом з усіма речами? Непробитий квиток означає одне з двох: або пасажир купив квиток і не їздив, щось перешкодило, а квиток забув у кишені, або просто контролер не пробив його,— що трапляється, але тепер кондуктори знають, що є чимало безробітних, претендентів на їхні місця, тож стали дуже ставанні й пробивають квитки у всіх пасажирів поспіль.

У Санта-Ані в тільки один готель. Я взяв люкс, покрутився трохи, подарував адміністраторці букетик квітів, а потім спитав, чи не ночував тут у середу мій приятель на ім'я Чезаре Савеллі. Саме був мертвий сезон, відвідувачів мало, можна перелічити по пальцях, і адміністраторка відразу ж згадала, що якийсь Чезаре Савеллі ночував у готелі. Тоді я сказав, що хочу надіслати моєму приятелеві листівку з видом готелю, але забув його римську адресу, то чи не можна подивитись анкету, де він зазначив її. Адміністраторка дала мені течку, і я знайшов анкету. Письмо, яким заповнено анкету, зовсім не схоже на письмо Савеллі. Його письмо високе, нервове, а це мов намисто. Я знав його письмо бо розглядав альбом Вітторії, де чимало його фотографій.

Цю анкету заповнила інша людина, яка мала паспорт на ім'я Чезаре Савеллі. Як я і думав з самого початку, хтось забезпечив алібі Чезаре Савеллі. Він не виїжджав з Рима.

Повернувшись у Рим, я почув від вас подробиці другого допиту і те, що Пінеллі й Чіветту знайшли вбитими. Поки ми обідали в «Лавароне», я задумав план крадіжки в Боргезе.

Отже, в середу, 25 жовтня, Савеллі викликає Карло Колону, підлеглого йому і по адміністративній, і по партійній лінії, про якого знає досить компрометуючих фактів, дає йому пляшку вина і наказує випити її об одинадцятій годині вечора разом з охоронцем Федеріго Нобіле. Посилає його купити квиток до Санта-Ани, і коли той приносить, каже, що приїде із Санта-Ани другого дня по обіді поїздом.

Та замість їхати на вокзал, Савеллі, скориставшися з метушні, яка завжди настає в галереї близько дванадцятої, непомітно прослизає в мансардне приміщення другого поверху. Він має ключ від замка, і зайти в це приміщення не становить для нього будь-яких труднощів. Як видно з плану, в приміщенні є туалет, кран з водою і парове опалення. Перебути там кілька годин не так уже й важко. Савеллі знаходить зручне місце і лягає спати.

Коли він прокинувся, крізь скляний дах і круглі віконечка цідився ледь помітний відблиск світильників на п'яцца Навона. Була дев'ята чи десята година. Він пробирається у наиівосвітлену залу і за хвилину знімає полотно «Данаї» Корреджо. Все підготовлено заздалегідь попередніми вечорами, розхитані цвяшки ледве тримаються в рамі. Поверх порожньої рами Савеллі напинає полотно Лівіо Перетті, де-не-де закріплюючи його кнопками. Треба відзначити, що обидві ці операції Чезаре Савеллі здійснює в рукавичках.

Він повертається на горище із здобиччю, але біля самого порога наштовхується на людину, яка спостерігає за ним чи не протягом усього часу. Жахнувшися з несподіванки, Савеллі кидає полотно, вихоплює свій сталевий кастет і одним ударом звалює співмешканця горища на підлогу. Все це відбувається дуже швидко і в цілковитій пітьмі. Треба думати, що через якийсь час Савеллі присвітив ліхтариком. Завелика спокуса подивитись, кого вбив. Людина на підлозі йому незнайома. Вона здається мертвою. Савеллі тягне її в глухий куток на горищі і старанно закидає рамами, мольбертами і картоном. Потім починає змивати сліди крові. Вода є, ганчір'я теж. Треба лише трохи попрацювати.

Але поступово, як тільки напруження спадає, його починає опановувати страх. Жахливий страх, що його зрадили, що його жертва — «приставлена» людина, що надворі його чекають поліцаї. Або мафіозі, куди страшніші за поліцію.

Минає дванадцята година. Треба вирватися звідси, чергує одурманений Федеріго. Але Савеллі вже не має колишньої сміливості, він не наважується зійти сходами з полотном на плечі, а ще менше — вийти з ним на вулицю. Так у нього з'являється думка сховати полотно в місці, де