Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки
Мушу вам сказати, друже, що хоч я і ніякий не фахівець, але помітив багато серйозних помилок у роботі інспектора Чіголи. Не маю сумніву, що інший на моєму місці і ви особисто, професоре, побачили б ті самі помилки, якби поважно взялися до цієї справи. Часом він був кмітливий, іноді ж поводився як неук. Чи не склалось і у вас таке враження? Влучне, наприклад, було його запитання до Луїзи Ченчі, чому вона пішла до службового входу, а не до Федеріго. Він показав професійний нюх, коли ще на самому початку слідства засумнівався в показаннях Лівіо Перетті. Він мав відчуття, що Лівіо Перетті провів ніч у Боргезе. Кажу «відчуття», бо сумнів інколи породжується інтуїтивно, а не на підставі доказів.
Але, як я вже сказав, Чігола припустився у своїй роботі й кількох помилок. Одна з них вирішальна, фатальна, про неї я скажу трохи пізніше. По-перше, коли Федеріго заявив, що о першій ночі двері службового входу були зачинені і в коридорі все було як звичайно, він не здогадався спитати Федеріго, що розуміє той під словом «зачинені». Адже двері можуть бути зачинені і воднораз не замкнені. Чи були вони замкнені? Це дуже важливо. Луїза Ченчі твердить, що зачинила двері, а не згадує, чи замкнула їх. Якщо прийняти, що двері були замкнені, треба думати, що хтось вийшов після Луїзи Ченчі й саме цей «хтось» замкнув двері. Хто ж цей «хтось»? Маріо Чіветта? Але якщо вірити старому охоронцеві, Маріо Чіветта не мав ніякого ключа. Отже, в галереї ховалася інша людина, яка мала ключ від зовнішніх дверей... От які запитання викликають «зачинені» двері! Якщо двері були тільки зачинені, слідство піде одним шляхом, якщо вони були й замкнені — тоді іншим. Я чув, що для досвідченого криміналіста і для допитливого психолога слово має кілька віконець. Досвідчений криміналіст і психолог повинні подивитись у кожне віконце, щоб допевнитись, що криється за цим словом.
Чігола виказав дивну байдужість до слів Федеріго про те, що в нього боліла голова і що він відчував незвичну для нього сонливість. Сонливість у охоронця не коли-небудь, а в ніч крадіжки? Сама собою ця обставина підозріла. Причиною сонливості Федеріго вважає вино, яким пригощав його Карло Колона. Що то за вино? Хто його прислав Карло Колоні? Звідки воно? Якщо пляшка зникла, треба було зробити аналіз крові Федеріго — щось би та виявилося.
На підставі одержаних даних підозри Чіголи були спрямовані на чотирьох непроханих нічних гостей Боргезе: Лівіо Перетті, Луїзу Ченчі, Маріо Чіветту та Енріко Пінеллі. Оскільки останні двоє — Чіветта і Пінеллі — вже мертві, Чігола звинуватив би в крадіжці живих — Луїзу Ченчі і Лівіо Перетті. Смерть Чіветти й Пінеллі він пояснив би: хіба мало бандитів убивали один одного, зводячи порахунки! А де зводять порахунки, там поліція не втручається. Протокол про смерть Чіветти й Пінеллі підшили б до справи, а Лівіо Перетті та Луїза Ченчі сіли б на лаву підсудних.
Та найбільшу помилку Чігола зробив, не збагнувши суті злочину, його, як модно тепер казати, концепції. Чігола поставився до крадіжки в Боргезе, як до звичайної крадіжки. Його бентежив лише короткий термін, даний йому начальством на викриття злочинців. Він сказав журналістам, що зробить це до суботнього полудня. Так писали газети: до обіду в суботу Чігола віддасть крадіїв у руки правосуддя.
Він не замислився навіть над таким простим фактом, чому від нього вимагали закінчити слідство до суботи. Тобто він знав, що в неділю відбудуться вибори, але не пов'язав цей факт із викраденням «Данаї».
Чігола так і не спромігся дійти до основного, я б сказав, методологічного висновку, і в тім його фатальна помилка. Злочин був явно політичний, а він поставився до нього як до звичайнісінької крадіжки. І от наслідок — невинні оголошені винними, а винні прогулюються по Риму і потирають руки, чекаючи краху П'єтро Фальконе на виборах.
Я б сказав, газети першими розкрили політичний характер злочину. Більше того, вони вказали кінцеву мету злочину. Насамперед вони зойкнули з радощів, коли довідалися, що Лівіо Перетті — член комуністичної партії, а коли у справу замішали і Луїзу Ченчі, зойки перейшли в тріумфальні вигуки. А поки урядові газети аж захлиналися від задоволення, орган правих екстремістів загорлав на всі заводи: «Ось вони, комуністи! Бачите, які вони? Але це ще не все, синьйори. Скоро ми викриємо їх до кінця!»
Звичайно, і без прозорих натяків цієї газети було ясно: викрадення «Данаї» влаштовано, щоб кинути тінь на кандитата комуністів П'етро Фальконе.
Тепер ми бачимо зв'язок між викраденням «Данаї» та виборами нового мера Рима. Праві екстремісти готували цей злочин старанно. У Боргезе в них була своя людина, Чезаре Савеллі. Чи міг він подати їм потрібну допомогу? Звичайно, бо він — начальник охорони Боргезе!
Коли Чезаре Савеллі прийшов купатись у квартиру своєї сестри, був четвер, 26 жовтня. Я помітив, що його взуття у грязюці, а на правому рукаві його піджака велика темна пляма. Помітив ще й інші речі: залізничний квиток, ніж, який відкривається автоматично, і кілька дрібних монет.
Звідки грязюка на взутті у людини, яка ходила міськими вулицями і щойно приїхала з Санта-Ани до Рима поїздом? Темна пляма на правому рукаві свідчила, що Савеллі провів ніч проти четверга не так тихо й мирно, як належить віруючому католику. Мушу визнати, що, помітивши ці речі, я особливо не здивувався, бо вже знав про нього дещо: раніше він працював у розвідці НАТО, а нині — керівна особа у «соціальному русі» і керівник терористичної групи. Для такої людини помічені мною речі не були незвичайні, і я б забув про них, якби в
