Українська література » » Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки

Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки

---
Читаємо онлайн Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки
Ви пригадуєте: на це моє запитання вона не могла відповісти задовільно.

Отже, синьйори, з погляду логіки сумніви схиляються зараз найбільше до пари: Луїза Ченчі — Маріо Чіветта. Але ви скажете: а Лівіо Перетті? Перший свідок? Цей синьйор не бажає повідомити органи влади, де він провів ніч проти четверга, саме ту ніч, коли вкрадено вашу «Данаю». Ні, синьйоре, я не забув про Лівіо Перетті і визнаю, що не маю пі охоти, ні наміру забувати його. Більше того! Зараз я розіграю з ним таку сцену, що ви умліватимете від задоволення, хай йому біс! Терпіння. Я ще не зібрав досить фактів, щоб викрити злочинця, але що поробиш! За день усього не з'ясуєш!

Неначе хмара пробігла по обличчю Чіголи. Він помовчав і махнув рукою.

— На все свій час. Головне, що початок уже є. Це важливо, синьйоре! Як бачите, і в мене є свої труднощі, га?

— О так! — пробурмотів Роберто Тоцці. Він так збентежився, аж голос його було ледве чути.

— А тепер,— сказав Чігола,— щоб закінчити перший тур, треба послухати ще двох — Федеріго і того... Карло Колону. Потім ви побачите сцену, про яку я вам казав!

— Федеріго, з якого часу ти служиш у Боргезе?

— Та цього року в червні мине десять!

— Чи був ти солдатом?

— Обійшлося, синьйоре інспектор!

— Чи зауважували тобі за порушення службових обов'язків?

— Було таке двічі.

— Чергував ти вночі проти четверга?

— Чергував, синьйоре інспектор!

— Коли заступив на чергування?

— О дванадцятій годині, після Монтано.

— Разом з Лоренцо, чи не так? — Достеменно так!

— Сидів на своєму стільці й роздивлявся навколо?

— Така моя робота, синьйоре інспектор!

— Ну, якщо це твоя робота, то що ти помітив десь о першій годині? Що справило на тебе найбільше враження?

— Ніщо не справило на мене враження, синьйоре інспектор!

—Ану, пригадай!

— Признаюсь, синьйоре інспектор: до першої години я почував себе не зовсім добре.

— Що ти хочеш сказати, Федеріго?

— Хочу сказати, у мене дуже боліла голова й хилило на сон, от я й попросив Лоренцо посторожити, доки очуняю! Так погано я почувався вперше, синьйоре!

— Ти диви... А чому, Федеріго? Що з тобою сталося?

— Скажу, синьйоре. Вино, яке ми пили з синьйором Колоною, трохи мені зашкодило.

— Де ви пили з синьйором Колоною, Федеріго?

— Є одна маленька таверна па віа Аренул, над річкою... Та ви не подумайте хтозна-чого, синьйоре! Яке там пиття... Синьйор Колона пригостив мене склянкою домашнього вина, та й край! Хіба я міг перед чергуванням пити?! Та хіба синьйор Колона і дозволить мені? Синьйор Колона запросив і Лоренцо, але він не прийшов, бо йому ліньки.

— Отож, до першої години тобі було погано, так?

— Боліла голова, але потім минулося.

— І в цей час Лоренцо пильнував?

— Пильнував, синьйоре... Та що там можна було побачити?!

— Нічого особливого, Федеріго. Хіба тільки те, як двоє або троє осіб зайшли і вийшли через службовий вхід!

— Що ви кажете, синьйоре!

— Марш звідси, йолопе! Марші

— Розкажіть мені, пане Колона, як ви провели день у середу, з четвертої години по обіді до півночі. — З четвертої до п'ятої я був дома. З п'ятої тридцять до сьомої був у кіно «Савойя», де наше товариство «Молода Італія» організувало зустріч зі старими фронтовиками. З сьомої до дев'ятої був у ресторані «Савойя», де наше товариство давало вечерю старим фронтовикам. Потім пішов додому і там подрімав до одинадцятої. Об одинадцятій пішов перевірити чергових у Боргезе і запросив Федеріго на склянку вина. Я одержав пляшку вина від родичів і хотів випити її в товаристві. Пили на віа Аренул, а потім Федеріго пішов до Боргезе, заступаючи на чергування, а я пішов додому. Оце і все.

— Скільки вина випив Федеріго?

— Федеріго випив тільки одну склянку. Я йому стільки налив.

— Як вплинуло на вас вино?

— Вино було дуже міцне. Від двох склянок у мене зашуміло в голові. А я ж умію пити!

— Як ви п'єте, не знаю, і це не цікавить мене, але видно, що ви поганий начальник, Колона! Якщо ви ходите зі своїми підлеглими в таверну, ви поганий начальник! Я подам рапорт до управління музеями, щоб вас перевели на нижчу посаду.

— Ще вчора я зрозумів, що ви проти мене, синьйоре!

— Плюнь, щоб не наврочити, Колона! Плюнь, щоб я й справді не нагострив на тебе зуби!

— Я не з лякливих, синьйоре!

— Джованні, виведи його, а то в мене сверблять руки! Марш звідси!

— Бачите, професоре,— звернувся Чігола до Роберто Тоцці,— пригладжений, прилизаний, а в душі — негідник! Такий тип здатний на будь-яку підлоту. Якщо схоче вбити, він не стрілятиме відкрито, в обличчя, ні! Він цілитиме в потилицю! Із засідки, з якогось темного кутка, коли людина нічого не жде. Бах, і край!

— Жахливо! — зітхнув Тоцці.

Мало того, що на його світ барв і світлотіней упала темна тінь, так у той його світ пробралися злодії та вбивці, які стріляють із засідки! Боже милостивий! Що лишилося від шістдесятих років, коли всім здавалося, що над бідною Італією сходить сонце нового Відродження!

Ад'ютант Джованні привів Лівіо Перетті. Молодий чоловік не втратив ані крихти своєї гідності, він увійшов у кабінет певно і з легким роздратуванням на обличчі, як людина, в якої надокучливі гості

Відгуки про книгу Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: