Суперниця - Ірина Романенко
Засунувши мене в ту саму кімнату він закрив двері. Тепер я точно була в пастці.
Поліна
- Дивно. Вона завжди відповідала на мій дзвінок.
Я сиділа на кухні у Назара. Ми разом намагалися додзвонитися до Ярослава і Емілії.
- Поліна. Ще раз! Коли ти останній раз їх бачила?
- Останній раз ввечері коли ми зібралися усі разом з подружками. А на ранок я поїхала в універ. Треба було вирішити декілька питань.
- Ти бачила її зранку?
- Коли я виходила, бачила що вона збиралась на вулицю.
- А на вулиці хтось був?
- Ні. Хоча здається я помітила там Ярослава.
- Чорт.
- Ти дзвонив своїм друзям?
- Так, ніхто з них не бачив Ярослава.
- Зараз наберу Уляну. Може вона щось чула.
Телефонні гудки лунали досить довго аж поки…
- Алло?
Пролунав чоловічий голос.
Я ще раз передивилася чи не помилилася номером.
- Вибачте, а можно Уляну?
- Вона зараз в душі. Що їй передати?
- А ви хто?
- Максим.
Назар, який сидів весь час поруч напружився.
- Максим? Що ти там робиш?
- О! Назар. Привіт, як справи?
- Зараз не час патякати. Бачив Ярослава?
- Ммм.. Здається він зранку заїжджав до мого клубу випити.
- Випити?? І ти не спитав чому?
- Питав звісно. Казав його дівка сплуталася з одним кримінальним авторитетом.
- Цього не може бути. З ким??
- Михайло здається. Пам’ятаєш того колектора, який до нього за грошима приходив?
- Блядство.
Назар раптом зірвався і почав одягатися.
- Знаєш де його шукати?
- Спитай у Диявола. Він у нього на одній з точок працює начебто.
- Дякую.
Ми почали знову телефонувати своїм знайомим.
- Дмитро. Привіт.
- Привііт! Що таке? Невже все таки завітаєш до нас на ринг?
- Мені потрібен твій бос.
Хвилина мовчання у слухавці.
- Бос? Який бос? Я сам собі бос.
- Не придурюйся, якщо не хочеш нової облави.
- Він зараз не в місті.
- Де?
- Звідки мені знати? Він мене в такі подробиці не втягує.
- Що за справи?
- Точно не скажу. Але щось серйозне. Він взяв з собою всіх хлопців.
Тепер ми точно були впевнені. Цей Михайло замішаний у пропажі Ярослава і Емілії.
Тепер залишилося придумати як їх врятувати.
