Суперниця - Ірина Романенко
Слава Богу Михайло опинився поруч.
- Що у тебе з носом?!
- Мене хтось викрав. Нас з Ярославом хотіли вбити.
Я побачила, як кістки його рук побіліли.
- Я повезу тебе в свій дім. Там ці ідіоти не торкнуться тебе.
- Дякую.. Стій а звідки ти знаєш… Що там були чоловіки?
- Просто частіше за все викрадають чоловіки.
- Відвези мене додому.
- Там може бути небезпечно.
- Відвези додому.
- Емілія.
- Негайно!!
Я крикнула так, що в машині здригнулися вікна.
- Добре. Давай тільки на заправку заїдемо добре?
- Добре.
Під’їхавши до заправки він напружився ще більше.
- Тобі взяти води?
- Так. Будь ласка.
- Добре, може ще чогось? Ти напевно зранку нічого не їла.
- Нічого не треба.
Він вийшов з машини, а я почала складати пазлики. До купи! Зберіться до купи! Звідки з’явилися викрадачі?! І чому поруч завжди опиняється Михайло? Невже він замішаний у всьому цьому? Але навіщо? Які мотиви? Помститися Ярославу? Ревність? Вони точно з Ярославом були знайомі. Я бачила це.
- Що ж ти приховуєш Михайлику…
Наче помітивши мій погляд він подивився в мою сторону. Його вираз обличчя не видавав нічого хорошого. Нервує. Чому? Чи можна йому вірити? Чи здатна людина, з якою ти дружиш все життя так підло пнути ножем в спину?
Ще є час. Спочатку. Ярослав. Ярослав. Я крутила його ім’я на язиці і думала від чого можуть бути вороги? Він приймає участь в нелегальних боях. Виграш він витратив на лікування хворої мами. Мами. А де тато? Ярослав розказував, що той був алкоголіком чи наркоманом? Точно! Напевно батько пов’яз у боргах і Ярослав допомагав їх виплачувати. Але навіщо викрадати мене? І як з цим може бути пов’язаний Михайло?
Що ж Михайло повернувся з пляшкою води, а я встигла знайти відповідь бодай на одне питання. Ці бандити тут через борги.
- Тримай.
Я хапаю пляшку води та раптом зупиняюсь. Облизую пересохлі губи і ставлю пляшку назад.
- Що таке?
- Вибач… Так незручно тебе просити.
- Проси що завгодно.
- Я б хотіла якогось газованого напою в банці.
- В банці? Чому в банці?
- Я завжди п’ю лише з банок.
Він тяжко здихнув та пішов за напоєм. Супер. Тепер я точно знатиму що мені нічого не підсипали.
- Телефон. Де мій телефон?!
Я з жахом розумію, що залишила його вдома.
Чорт. Якщо Михайлу не можна довіряти то що робити? Якщо я попрошусь в туалет, він точно запідозрить щось. Втекти звідси я вже не зможу.
Дверцята машини відчиняються і Михайло подає мені банку з напоєм. Закрита. Отже переживати нема за що.
- Я купив тобі серветки. Ось тримай.
Я вже й забула за свій зламаний ніс.
- Ще раз скажи хто це зробив?
- Яка різниця? Все одно їх тепер не знайти. І поліція на таких точно не діє.
- Я знайду його повір. І цього буде досить щоб він на колінах благав тебе пробачити його.
- Я просто хочу додому.
- Ми майже приїхали. Ще зовсім трохи.
Знову зрушивши з місця і нарешті зупинившись ми приїхали до якогось будинку.
- Де це ми?
- У мене вдома. Тут тобі буде найбезпечніше.
- А як же Ярослав!? Мені треба його визволити!
- Заспокойся! Ми витягнемо його. Чуєш?
Раптом його телефон задзвонив і я встигла побачити лише ім’я абонента. Кабан. Спалах в пам’яті.
- В тебе п’ять хвилин. Кабан іди з нею.
Ні! Не може бути! Михайло все ж таки заодно з цими покидьками?!
Він скинув слухавку.
- Ти…
- Що таке Емма?
- Ти заодно з цими виблядками!! Ти з ними заодно!! Випусти мене!!
- Заспокойся! Я не зашкоджу тобі!
Та в мене була істерика. Сльози чомусь почали литися самі по собі.
- Ось тримай. Випий води. Заспокойся.
Я несвідомо роблю ковток води і потім світ пливе. Чорт! Вода. Він щось підмішав у воду…
Ярослав (за декілька годин до викрадення)
Ми вийшли з Михайлом на вулицю. Та я продовжував відчувати на собі погляд Емілії.
- Думаєш я не впізнав тебе?
- А що? Ми вже десь бачилися Ярику?
Він спеціально прокрутив моє ім’я у себе на язиці. Так мене називає тільки мама і він знає про це. Чув. Він чув як вона кликала мене на допомогу тоді, коли вони приходили вибивати борги батька. Їм не було шкода жінки…
- Що ти робиш поруч з будинком Емми?
- Мілки? Та вона ж моя подруга з дитячого будинку. Ось заглянув у гості.
- Ти слідкував за мною і вийшов на неї?
- Так. Уявляєш який світ тісний? Ти до речі коли плануєш борг виплатити?
- Що знову?
- Перед тим як сконати твій батько залишив немалий борг сумою в пів мільйона доларів.
- Він не міг стільки програти. У нього не було таких грошей.
- Грошей не було. Та була дочка. Можливо ти ще пам’ятаєш сестричку?
- До чого тут моя сестра?
Я знатно напружився від його слів. Мама розказувала, що вона поїхала навчатися за кордон, та от тільки чи правда це?
- О! Так тобі не сказали? Замість грошей твій батько висунув ставку в казино. Рідну дочку. Оцінивши її в мільйон доларів. А потім він програв пів мільйона. І я думав, що він їх виплатить бо гроші не малі, а він взяв і сконав.
Як би бридко це не звучало та я наважився продовжити цю розмову.
- Якщо він замість грошей поставив мою сестру хіба борг не було виплачено, коли він її віддав?
- Ти не зрозумів. Твій батько програв мільйон доларів. І висунув дочку, як розплату. Потім він знову програв пів мільйона доларів, і тут як бачиш платити вже не було чим. Тому він попросив в борг. І я дозволив. Та от потім він сконав. А борг залишився.
- Я виплачу його. Тільки не чіпай Емілію.
- Я тут не для того щоб зашкодити Еммі. Я тут заради того щоб отримати свої гроші.
- Який строк ти даєш.
- У тебе є неділя або можна все вирішити за один раз. Зроби як твій батько. Віддай мені Емілію. Яблучко ж від яблуні недалеко впало еге ж?