Наша дахозносна весна - Анна Харламова

   — О, Боже! Лука! Ааааааа! 

   Я не стримую себе, і обіймаючи його руками та ногами, здригаюсь разом з ним. Лука цілує мене і я сміюсь крізь сльози. Так добре… так добре. Одне тіло на двох. Це так прекрасно.

   — Кохаю тебе. — Лука дивиться на мене і обережно рухається востаннє в мені і знову каже. — Кохаю тебе, моя Бджілочко. Це було неймовірно.

   Я усміхаюсь, цілую його і промовляю.

   — Це було нереально. Я кохаю тебе, мій красунчику. Кохаю безмежно і палко-палко.

   Лука дивиться в мої очі, усміхається, а потім цілує дуже довго та солодко. За кілька хвилин ми лягаємо у ліжко, обіймаємо одне одного і говоримо про те, як нам добре… Потім позіхаємо, і ще міцніше обійнявшись, потроху засинаємо.