Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лука.

Десь між Вермонтом та Олбані...

  ПІСЛЯ нестримного сексу ми з Лейлою прийняли по черзі душ, бо двоє ми в тій малій кабінці не вміститись, і привівши себе у порядок, вийшли з номеру, тримаючись за руки. 

   Спустившись сходами, ми привітались з тією самою жінкою, яка видавала нам ключі. Якщо чесно, мені здалося, що бачачи нас, її бліда шкіра стала на щоках багряною. Видно нас було чутно аж на перший поверх. Тепер її щоки пасують до червоної помади на її губах, і бандани на шиї також червоного кольору. 

   Я відчинив перед Лейлою двері, і пропустивши її назовні, вийшов за нею. На вулиці вже було темно. Лише високо в небі повня і купа зірок. І в цю саму мить, коли ми з Лейлою тримаючись за руки дивились в небо, - промайнула зірка. Вона спалахнула, Лейла запищала і швидко мовила.

   — Загадуй бажання! Швидко! Швидко! — Вона закрила очі, а я дивився тим часом на неї. Лейла щось прошепотіла і відкрила очі. Повернула в мій бік голову і ахнула. — Ей! Ти що не загадав бажання? 

   Я відпустив її руки лише для того, щоб узяти в долоні її миле та ошелешене обличчя.

   — Моя персональна зірка переді мною. І ти все, що мені потрібно. Моє бажання, - це знати, що ти кожного дня зі мною щасливіша за попередній. — Носик Лейли миттєво червоніє, я це бачу бо прямо над нами та сама повня з її яскравим сяйвом. 

   Вона встає навшпиньки і цілує мене, а потім говорить.

   — Ти моє щастя, тож кожного ранку я стаю все щасливішою, бачачи тебе поруч з собою. Особливо, коли ти голий і твоя ерекція притискається до мого стегна. 

   Я сміюсь і цілую її з язиком. Ми стоїмо кілька секунд і цілуємося доти, доки не чуємо знайомий голос. Це гукає нас Рей.

   Ми облизуємо губи, витираємо їх і дивимося у бік, звідки лунав голос. Рей махає нам і його велитеньскі біцепси грають під шкірою, наче хизуються перед нами. Це і не дивно, такими руками можна класти колії без допомоги будь-якого обладнання. 

   — Ну, що ледь не розвалили мотель?! 

   Сміється він. Я потираю потилицю. Лейла червоніє. 

   — Трохи є. — Кажу я.

   — Тоді вам точно потрібні сили. Пішли-но зі мною. Як я вже казав - тут найкращі бургери. 

   Ми рушили за Реєм в бік червоного ангару. І коли Рей відчинив двері у середину, ми з Лейлою очманіли. Масштаби просто вражають. У ангарі який колись був простором для промислового використання, тепер розгорнувся жвавий паб. Тепле та тьмяне світло давало змогу роздивитись все довкола та зрозуміти - куди ми потрапили. 

   Запах спиртних напоїв та смаженої їжі пронизує повітря, змішуючись з ароматом картоплі фрі, бургерів та чілі, про які нам з захватом розповідав Рей. 

   Паб розбитий на дві частини: на одному боці - бар, високі стільці та столи для гостей, а на іншому - більярдні столи, над якими світять лампи, де гра, як можна зрозуміти, відбувається без відволікань на щось інше. Видно, що тут є заядлі гравці, які полюбляють грати на гроші. 

   Повертаючи увагу до частини пабу, ми з Лейлою роздивляємося далі. Офіціантки у коротких джинсових шортиках та топах з надписом “Випий та зіграй у Вайнони” - легко рухаються між столами, приносячи замовлення усім голодним та спраглим. Ми одні із них. В животі бурчить, добре що гамір перебиває звуки, які видає моє тіло. 

   Барменка з пишними грудьми та червоним волоссям, яке забране у високий хвіст, наливає одним махом по кілька чарок спиртного. Її ніс прикрашений пірсингом, на руці татуювання, і побачивши Рея, вона жваво почала махати йому. Її хтось відволікає з клієнтів і вона вміло змішує коктейлі і обслуговує їх з відчуттям стилю.

   Шум за грою на іншому боці та сміх, запах їжі і спиртних напоїв з цього боку - створюють неповторну атмосферу, де кожен може знайти щось за власним смаком і провести час з комфортом та задоволенням. Тут дійсно атмосферно. 

   — Я голодний, як вовк. — Дивлюсь на Лейлу і тихіше додаю. — Треба підкріпитися - бо я хочу тебе потім виснажити. 

   Лейла кусає губу і так само тихо говорить мені на вухо, коли я до неї нахиляюсь. 

   — Навзаєм. Добре поїж коханий. 

   Лейла усміхається мені, очі блищать і я ніжно цілує її в скроню. 

   Ми підходимо до бару, і Рей знайомить нас зі своєю дівчиною Вайноною. Ми перекрикуємо гамір відвідувачів і потискаємо руку барменші, яка усміхається нам з щирою та неприхованою зацікавленістю. 

   — Чула ви ледь мотель не розвалили. — Вона відкриває одним махом дві пляшки пива і простягає їх нам. — За рахунок закладу, шаленці!

   — Я так розумію, або ми були занадто голосні, або стіни реально тонкі… — Хитаю головою і беру пляшки з пивом. — Дякуємо. — Вказую на пиво. 

   — Не соромтеся! — Каже Вайнона. — Це прекрасно! Кохання - це прекрасно! Містечко мале - тож в нас дві розваги. Більярд та ставки на те, чи пара розломить ліжко. 

   Рей та Вайнона голосно сміються і ми підтримуємо з Лейлою їхній сміх. 

   — Цікаві заняття. — Через сміх говорить Лейла, а потім запитує. — Здається, нам говорили, що тут найсмачніші бургери, картопля та чілі. Це правда? 

   — Зараз доведемо це! — Вайнона плескає по барній стійці і вигукує. — Люблю жінок, які люблять гарно поїсти! 

   — Ну, як всі в цьому містечку зрозуміли - ми щойно спалювали калорії, тож… — Лейла стинає плечима та усміхається. Я дивлюсь на свою кохану із повним і неприхованим захватом. 

   Вайнона знову сміється. Ми знову всі сміємося. І навіть відвідувачі поруч також, чуючи слова Лейли. 

   — Тоді треба підкріпитися! Зараз якась з дівчаток принесе вам фірмові страви. Вам ще сили потрібні. — Вайнона підморгує нам.

   — Так, потрібні. На нас ще чекає не тільки секс, але і партія в більярд. Правда коханий? — Лейла обіймає мене за талію і додає. — Готовий програти?

   Я хитаю головою.

   — Це навряд, Бджілочко. Але не втрачай віри…