Українська література » » Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Наша дахозносна весна - Анна Харламова

---
Читаємо онлайн Наша дахозносна весна - Анна Харламова
Глава 18 "Темна ніч"

Лейла.


Шлях до Каліфорнії…

  МИ ЇХАЛИ дуже довго. Занадто довго. На вулиці темна ніч. Ми втомились, ми голодні та хочемо спати. 

  Знайшовши мотель, ми зареєструвались, отримали ключі і от ми все так само голодні, сидимо на ліжку. В Луки болить спина через сидіння за кермом, у мене гудить голова і нудить через те, що я до болю в животі хочу їсти. Чую, як в Луки в животі бурчить. 

   — Бджілочко, я піду знайду якийсь маркет і куплю нам щось поїсти. 

   — Ні. Вже темно. На дворі ніч і я не хочу, щоб ти йшов сам. І я не хочу лишатись тут сама. — Перелякано пояснюю і чую, як мій голос мене підводить. 

   Лука дивиться на мене і в цей самий момент наші животи в унісон дали про себе знати. В кімнаті тиша і лише бурчання від голоду пронизує кімнату. Ми знесилено засміялись, і Лука все-таки підвівся з ліжка. 

   — Я дуже і дуже швидко. Я обіцяю. — Він усміхається, наче переконуючи мене, що він туди і назад. Але мій страх нікуди не зникає навіть від його типу “переконливої” усмішки. — Нам треба поїсти. В тебе голова болить через те, що ти голодна, а я просто з голоду помру. Ми більше ніколи не будемо їхати стільки годин без перекусу. Після того, як ми востаннє їли - минуло майже сім годин. 

   Сім годин… Це занадто. Я розумію його, але в мені все холодне, як уявляю, що він попере бозна куди на пошуки маркету. Ніч. Незнайоме місце. І не ясно кого можна зустріти на своєму шляху. Мене захоплює паніка і я кажу.

   — Тоді я з тобою. 

   Різко підводжусь і Лука натискає мені на плечі, змушуючи сісти мене назад. Я хмикаю і він ловить мій невдоволений погляд. Розтуляю рота, щоб протестувати, але Лука мене перебиває.

   — Кохана, це погана ідея. Мені буде спокійніше, якщо ти залишишся тут. До того ж, якщо я піду сам - я швидше повернусь. 

   — Мені ця ідея не подобається. — Мій голос підтверджує моє невдоволення. 

   Лука видихає, проводить рукою по волоссю і ніжно, наче до немовляти, говорить.

   — Кохана, я візьму мобільний. Ти завжди мені можеш подзвонити. І я обіцяю дуже швидко впоратись. 

   В мені не припиняє вирувати протест, паніка і страх. Я завжди боялась ходити вночі, люди є різні і нажаль є такі, які не являються законослухняними громадянами, яким подобається інший спосіб життя. От цього я і боюсь. Але… я не можу впоратись з уже прийнятим рішенням Луки. Я це бачу в його очах. Він починає сердитись, а я панікую все більше. 

   — Добре. Але, щоб як тільки я тобі зателефоную - ти відповів на мій дзвінок. Зрозуміло?! — Мій тон сердитий, але вже через кілька секунд я видихаю і вже м'якше додаю. — Прошу тебе. Я хвилююсь. Ти ж знаєш… 

   — Все буде добре, моя кохана Бджілочко. Обіцяю. І обіцяю, що візьму слухавку, як тільки ти зателефонуєш. 

   Лука присідає біля моїх ніг, і беручи мої руки в свої, цілує пальчики. Я усміхаюсь крізь дике хвилювання, але, що я вже можу зробити?!..

   — Будь обережним. 

   — Обіцяю. 

   Він підводиться, і я також встаю з ліжка. Лука береться за дверну ручку і цілує мене перед тим, як вийти з кімнати. Я зачиняю за ним двері і важко видихаю. Поки він не повернеться, я буду як на голках - це я точно знаю. 

   Що мені робити за цей час? Що робити? 

   Я починаю ходити по маленькій кімнаті туди-сюди і роздивлятись її в тьмяному світлі бра, яке висить над двоспальними ліжком. Тут просто та чисто. Головне чисто - це основне. Тож, я не хвилююсь про все інше. В кімнаті є ліжко, комод та свій душ з туалетом за білими дверима. В голову приходить ідея. Доки чекаю - можна прийняти душ і змити з себе пил після довгої дороги. Звичайно, це не змусить мене розслабитись і не хвилюватись, але я хоча б не зітру і без того старенький килимок під своїми ногами. 

   Починаю роздягатись і складати речі на стілець біля комоду. Знайшовши в одній із сумок халат, капчики, рушник та шампунь, йду до ванної, але перед цим ще раз перевіряю чи замкнула двері. Все перевірено. Я намагаюсь бути спокійною. 

    Заходжу до малесенької ванної, кладу на рукомийник рушник та шампунь і переступаю бортик, такої ж малесенької душової кабіни. Вмикаю воду і як ні як видихаю. Вода б'є по тілу і я намагаюсь зосередитись на цих приємних, життєдіяльних відчуттях. Виходить не дуже, але краще ніж я думала. Тож, я швидко беру пляшечку з шампунем і видавлюю собі на долоню. Втираю в своє волосся шампунь і змиваю його. Піна йде тілом і я намилююсь вся. Аромат лайму захоплює ніс і я видихаю. Це теж трішки заспокоює мене. Лука завжди каже, що це аромат який його збуджує та заспокоює, і від цієї згадки я усміхаюсь. 

   Змивши піну, я вимикаю воду, переступаю через бортик і загортаюсь у рушник. Забираю шампунь і йду до кімнати. Насухо витираюсь, одягаю халат і сідаю на ліжко. Тягнусь до мобільного. Набираю Луку. 

   Йдуть гудки. Один… два… три… Він не відповідає.

   Паніка, яка щойно була лише в шлунку, починає захоплювати все тіло. Я в полоні дурних думок і страху який паралізує. 

   Я тремтячими руками знову набираю Луку. 

   І тут моє серце остаточно обривається. 

   Мій Лука поза зоною досяжності. 

   Це як? Це що таке? Чому? 

   Де ти Лука? Де? Що з тобою? Що сталось?

   Я знову і знову набираю його, але чую лише, що мій абонент поза зоною досяжності. 

   З моїх очей прискають сльози і я не можу їх зупинити. Тихо плачу, щоб мене ніхто не почув за сусідньої стінкою. Затуляю рот рукою. Схлипую. 

   Я знову набираю його номер і знову теж саме. Плачу вже голосніше. Встаю. Ходжу по кімнаті і чую, як бурчить шлунок. Навіщо він бурчить? Не той час! Не до цього мені! Я хочу лише одного, щоб Лука зараз постукав у ці двері. Це єдине, що я хочу.

   Паніка. Страх. Шлунок затягує у вузол. Мене нудить від голоду та паніки. Я боюсь. 

   На годиннику коли Лука пішов було майже дванадцять, а тепер година глибокої, темної ночі. Його немає вже годину. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Скачати книгу Наша дахозносна весна - Анна Харламова
Відгуки про книгу Наша дахозносна весна - Анна Харламова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: