Наша дахозносна весна - Анна Харламова

Лука.

Шлях до Каліфорнії…

  ДЕНЬ розпочався дощем, і ми вирішили перечекати його в номері мотелю. За цей час ми поснідали тим, що я вчора приніс, потім покохались, і прийнявши душ, трохи задрімали. Коли прокинулись, небо вже роз'яснилось і от ми вже в дорозі.

   Три години минуло, як ми виїхали з мотелю. До ночі ми будемо на місці і я молю небо, щоб у нас із Лейлою вийшло розшукати Марію. Я повинен отримати її підпис. І навіть якщо мені доведеться проїхати всю планету, щоб отримати розлучення - я це зроблю. Ми це зробимо з Лейлою. 

   Дивлюсь на Лейлу, яка роздивляється обручку, вертячи її пальцями. Уявляю, як багато всього в її голові і скільки хвилювань вирує в її серці. Я б дуже хотів все виправити одним махом, але нажаль так це не діє. Через це ми мусимо їхати бозна куди, щоб виправити мою лажу десятирічної давнини. 

   — Все буде добре. Обіцяю. — Кладу руку поверх її рук і усміхаюсь їй. Вона дивиться на мене, і хитнувши головою, теж усміхнулась мені. — Я все виправлю.

   — Знаю. Я в цьому не сумніваюсь. 

   Чую в її голосі, що має бути слово “але”, тому запитую.

   — Тоді, що тебе зараз хвилює? Розумію, що багато чого, але про що ти міркуєш зараз?

   Лейла видихає і облизує пересохлі губи. Я стискаю її руки ще дужче.

   — Мене дивує, чому вона і досі не подала на розлучення? Чому не шукала тебе?

   — Нажаль цього я теж не розумію. Хіба що вона про це не знала, як і я.

   — Як ти розумієш, це дуже мало ймовірно. От через це я і хвилююсь. — Лейла супиться, намагаючись стримати сльози, які я вже і так бачу. Серце крається, знаючи, що це все через мою дурну витівку десятирічної давнини. — Може вона не захоче розлучатись? Що тоді?

   Слова Лейли зависли в авто, як грім серед ясного неба. Так, я міркував над таким розвитком подій, але я не знайшов відповіді і зараз її в мене немає. Я просто боюсь думати, що Марія може ось так от вчинити. Навіщо їй бути у шлюбі зі мною, який не вартий нічого - бо він не існує. Я можу сказати Лейлі лише одне і я це говорю.

   — Якщо раптом їй в голову прийде така тупість - я подам до суду. От і все. Ми вийдемо з цієї ситуації переможцями. Це я гарантую. — Підіймаю її руку і цілую пальчик, на якому сяє доказ мого кохання. Лейла усміхається і тулиться до мого плеча. Так ми і їдемо далі. 

   По обіді ми зупинились перекусити в затишному кафе, яке нагадувало стиль великих міст, тож ми точно знали, що от-от і ми доберемося до місця призначення. Але зараз ми мали підкріпитися, а потім їхати далі. 

   До нас підійшов офіціант і ми швидко замовили собі обід. Доки ми чекали на замовлення, Лейла набрала по черзі дівчат, щоб повідомити, що у нас все гаразд і ми от-от будемо в Каліфорнії. Я також подзвонив хлопцям, хоча знав, що їхні кохані і так все розкажуть, але я хотів почути голоси своїх ліпших друзів. Ми якраз завершили розмови, як наш офіціант ставив перед нами тарілки зі смачними, ароматними стравами. Ми подякували, і він побажавши - “Смачного!”, поспішив піти.

   Перед нами тарілки зі стейком, картоплею, салатом, грінкою та соусом. Все це так смачно виглядає, що Лейла робить, як завжди фото і відправляє дівчатам. Я усміхаюсь, коли вона задоволено відкладає телефон і дивиться на мене. 

   — Смачного, Бджілочко.

   — Смачного, красунчику.

   Ми сенхроно ріжемо стейк, наколюємо на виделку, макаємо у соус і кладемо до рота. Смачно. Стейк тане у роті, пікантний соус торкається язика і це просто екстаз від їжі. Наш обід дуже швидко з’їдається. І вже через годину, ми розрахувавшись, виходимо на вулицю. Сонце світить високо в небі, лише маленькі хмаринки блукають небом, іноді ховаючи за собою світило. Приємний вітерець торкається обличчя, і ми тримаючись за руки, йдемо до машини, яку ми поставили на парковці кафе. 

   Сідаємо в машину і я вирулюю на дорогу, яка нас буде вести до самого місця призначення. Хвилювання зростає з кожною милею, і так буде, допоки ми не зустрінемося з Марією і не отримаємо бажане. 

   — Ми це зможемо. — Кажу я і широко усміхаюсь.

   — Я в цьому впевнена, як в тому, що мене звуть Лейла. — Усміхаючись мені навзаєм, Лейла нахиляється і цілує мене швидко в губи.

    — Дамо газу!

    Я натиснув на газ, коли ми виїхали на трасу, наближаючи нас до Каліфорнії.