Зловісно тихе життя - Луїза Пенні

— Ритуал, — сказала Мирна.

— О, яка чудова ідея! — Клара потяглась і торкнулася руки Мирни.

— Із саду Джейн? — запитала Рут, вдихаючи мускусний аромат шавлії, який годі було з чимось переплутати, і медові пахощі чаполочі.

— Шавлія, так. Ми з Джейн зрізали її в серпні. А чаполоч я взяла в Анрі кілька тижнів тому, коли він косив сіно. Вона росла навколо скелі Індіанців.

Рут передала трави Бену. Бен узяв їх, але тримав на відстані витягнутої руки.

— Заради бога, чоловіче, вони не завдадуть тобі шкоди.

Рут вихопила їх і почала махати ними під носом у Бена.

— Наскільки я пам’ятаю, тебе навіть запрошували на ритуал літнього сонцестояння.

— Тільки як людську жертву, — відповів Бен.

— Облиш, Бене, це несправедливо, — сказала Мирна. Ми ж казали, що в цьому, мабуть, не буде потреби.

— Було весело, — зауважив Ґабрі, ковтаючи яйце. Я був одягнений у сутану, — він стишив голос і почав швидко озиратися довкола — а раптом священник справді вирішив прийти й відправити службу Божу?

— Кращого застосування для сутани й не придумати, — сказала Рут.

— Дякую, — відповів Ґабрі.

— Це не комплімент. Хіба до ритуалу ти був не традиційної орієнтації?

— Власне кажучи, так. — Ґабрі повернувся до Бена. — І все спрацювало. Магія. Ти обов’язково маєш піти наступного разу.

— Це правда, — сказав Олів’є, стоячи позаду Ґабрі й масажуючи його шию. — Рут, хіба ти не була жінкою до ритуалу?

— А ти хіба ні?

— І ви кажете, що це, — Ґамаш підняв наконечник стріли догори так, що вістря вказувало на стелю, — було знайдено в незамкненій шухляді разом із дванадцятьма іншими? Він оглянув мисливський наконечник із чотирма гострими краями, що сходилися до витонченого смертоносного вістря. Це був досконалий, безшумний пристрій для вбивства.

— Так, сер, — сказала Лакост. Вона непорушно стояла прямо перед вогнищем. Зі свого місця, із задньої кімнати бістро, вона бачила через французькі двері, як дощ, точніше дощ зі снігом, бив по склу. Її руки, тепер вільні від смертоносної зброї, стискали кухоль гарячого супу й теплу булочку з начинкою з шинки, розтопленого брі та кількома листочками руколи.

Ґамаш обережно поклав наконечник стріли на розкриту долоню Бовуара.

— Чи можна це надіти на будь-яку стрілу?

— Що ви маєте на думці? — запитав Бовуар боса.

— Ну, у цьому клубі повно стріл для спортивної стрільби, так?

Лакост кивнула з повним ротом.

— З маленькими короткими наконечниками, схожими на наконечники куль?

— Купа, — кивнула Лакост.

— А можна ті наконечники зняти, а цей надіти?

— Так, — сказала Лакост, насилу ковтаючи. — Вибачте мені.

Ґамаш усміхнувся.

— Але звідки ви знаєте?

— Я прочитала про це вчора ввечері в інтернеті. Наконечники зроблені так, щоб їх можна було взаємозамінити. Звичайно, ви повинні вміти це робити, інакше розріжете собі пальці на шмаття. Але так: один знімаєте, інший надіваєте. Така конструкція.

— Навіть старі дерев’яні?

— Так. Підозрюю, що ці мисливські наконечники походять зі старих дерев’яних стріл у клубі. Хтось зняв їх і замінив на спортивні.

Ґамаш кивнув. Бен розповідав їм, що збирав старі дерев’яні стріли в родинах, які модернізували своє мисливське спорядження.

Ці стріли спочатку були з мисливськими наконечниками, і йому довелося замінити їх на наконечники для стрільби по мішенях.

— Добре. Несіть їх усі до лабораторії.

— Уже в дорозі, — сказала Лакост, сідаючи на місце поруч з Ніколь, яка трохи відсунула свій стілець.

— О котрій годині у нас зустріч з нотаріусом Стіклі щодо заповіту? — запитав Ґамаш у Ніколь.

Іветт Ніколь добре знала, що о пів на другу, але побачила можливість довести, що вона чула його невеличку вранішню лекцію.

— Я забула.

— Вибачте?

«Ха, — подумала вона, — він зрозумів. Він відповів одним із ключових речень». Вона швидко перебрала в голові інші фрази, що ведуть до просування по службі. «Я забула», «Вибачте», «Мені потрібна допомога», а яка було останньою?

— Я не знаю.

Тепер старший інспектор Ґамаш дивився на неї з неприхованим занепокоєнням.

— Зрозуміло. Ви випадково не записали це?

Вона хотіла спробувати останню фразу, але не змогла змусити себе сказати: «Мені потрібна допомога». Замість цього вона опустила голову й почервоніла, відчуваючи, що її якимось чином підставили.

Ґамаш зазирнув у власні нотатки.

— Зустріч о пів на другу. Якщо пощастить, ми потрапимо до будинку міс Ніл після того, як розберемося із заповітом.

Він телефонував своєму давньому другові й однокласникові суперінтенданту Бребо. Мішель Бребо піднявся по службі вище за Ґамаша й посів місце, на яке вони обидва претендували, проте це ніяк не вплинуло на їхні стосунки. Ґамаш поважав Бребо й любив його. Суперінтендант поспівчував Ґамашу, але нічого не зміг пообіцяти.

— Заради бога, Армане, ти ж знаєш, як це буває. Це просто кляте невезіння, що вона відшукала когось достатньо тупого, щоб підписати судову заборону. Я сумніваюся, що ми знайдемо суддю, який погодиться скасувати рішення колеги.

Ґамашу потрібні були докази, що це було навмисне вбивство або що будинок не належав Йоланді Фонтейн. Його телефон задзвонив, коли він обмірковував бесіду з нотаріусом.

— Oui, állô?[54]

Він підвівся і пройшов у спокійнішу частину кімнати, щоб відповісти на дзвінок.

— Я думаю, що ритуал був би ідеальним, — сказала Клара і взяла шматок хліба, хоча насправді їсти їй не хотілося. Але в мене таке відчуття, що це мають бути лише жінки. І не обов’язково лише близькі подруги Джейн, а й будь-які жінки, які забажають узяти участь.

— Хай йому грець! — озвався Пітер, який був на обряді літнього сонцестояння та вважав його бентежним і дуже дивним.

— І коли б ти хотіла його провести? — запитала Мирна у Клари.

— Як щодо наступної неділі?

— За тиждень до дня смерті Джейн, — сказала Рут.

Клара помітила, як Йоланда з родиною заходить до бістро, і зрозуміла, що їй доведеться щось сказати. Зібравшись з думками, вона підійшла до них. У бістро стало так тихо, що старший інспектор Ґамаш, закінчивши розмову телефоном, почув, як гамір у сусідній кімнаті раптом припинився. Навшпиньки обійшовши приміщення, він опинився біля службового входу. Звідти він міг усе бачити й чути, залишаючись непоміченим.

«У нашій роботі, якщо не вмієш підкрадатися, — думав він, — успіху не досягнеш».

Потім він помітив офіціантку, яка терпляче стояла позаду нього з тацею м’ясної нарізки.

— Це має бути смачно, — прошепотіла вона. — Шварцвальдської шинки[55] не бажаєте?

— Дякую.

Він узяв шматочок.

— Йоландо, — промовила Клара, простягаючи руку. Я співчуваю твоїй втраті. Твоя тітка була чудовою жінкою.

Йоланда подивилася на простягнуту руку, ненадовго взяла її, а потім відпустила, сподіваючись справити враження надзвичайної скорботи. Це б спрацювало, якби вона не грала перед аудиторією, добре знайомою з широтою її емоційного діапазону, не кажучи вже про її справжні стосунки з Джейн