Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Сама вразитись не встигла, та питання появи Павла цікавило з однієї причини: якого біса через людину, яка ціла і неушкоджена, життя інших пішло під укіс?!

– Рито, це не найкраща ідея, – нахмурившись, Городков натиснув кнопку потрібного поверху, ліфт зі скрипом рушив угору.

Ну, вже ні! Якщо Павло вважає, що вона відстане, він дуже помиляється.

Тупнувши ногою, роздратована Ритка знову стукнула по «стопу». Потім ще раз і ще. Поки що ліфт остаточно не завис між поверхами, а цифра не заблимала. Задоволена собою, обернулася до чоловіка, запитально піднявши брову.

– Я й забув, яка ти вперта.

Пашка посміхнувся, і на мить Риті здалося, ніби повернулася в минуле. Та пелена скоро спала, варто було Городкову, стягнувши піджак, опуститися на підлогу і як ні в чому не бувало дістати з кишені шприц. Забувши про присутність Маргарити, випустив з голки повітря, закотив рукав сорочки.

Вражена Одинцова ахнути не встигла, як Пашка проткнув голкою і без того сколоту до синців руку і різким рухом випустив рідину зі шприца собі у вену. Потім, відкинув голову до стіни, блаженно закотив вели; пояснив:

– Вибачай, що зробив це при тобі, але сил терпіти зовсім немає. З позавчора нічого не приймав. Для мене це термін, віриш?

О так! Маргарита вірила. Роки в Інанні показали й такий бік життя у всій красі. Благо, її ця доля оминула. Потрібно хоч у чомусь віддати належне Сизому, але силоміць нікого не запихав наркотою, на відміну від більшості подібних закладів. Вважав, якщо претендують називатися найкращим борделем міста, мають надавати «чистих» дівчат. Та життя цих дівчат так мотало, що часом самі зривалися, дістаючи наркотики через своїх клієнтів. Іноді й клієнти були не проти підсадити. Хтось тримався, у когось дах у результаті рвало, що ні дня без дози.

Добре пам'ятала ознаки наркомана. Це і нервозність, і безглуздість мови, блідість, червоні очі. Очманівши від шоку, не одразу побачила їх у Городкові.

– Думаєш, я наркоман? – мовби читаючи думки, заговорив Павло та зайорзав на підлозі.

Рита нічого не відповіла. Обхопивши себе руками, відступила до стіни, не тямлячи, як вони дожили до такого. Одна річ бачити повій у борделі з голкою, зовсім інша – людину, яку раніше начебто любила.

– Правильно думаєш, – витримавши паузу, підтвердив Павло. Глибоко зітхнувши, зі скорботою зізнався: – Сам не зрозумів, як так вийшло. Адже я з раннього дитинства ментом мріяв стати. За справедливістю ганятися. Щоб як Чернишевський, – хмикнувши, протер обличчя долонями та глянув на Маргариту, – Що я розповідаю, ти й сама знаєш.

Знає. Або гадала, що знала.

У пам'яті випливло далеке минуле: вона – дурне юне дівчисько закохалося в не менш зеленого і дурного хлопчика Пашку Городкова, старшого за неї на три роки й на стільки ж молодшого від Чернишевського. Здавалося, все життя попереду, підкорення вершин та здійснення мрій. Нині, озираючись назад, бачила лиш руйнівну безвихідь.

– А ось як вийшло... – сумно зітхнув Павло, ховаючи шприц у кишеню, – Як був у лайні, так і лишився. Не в приклад Чернишевському. Він молодець, піднявся. Птах високого польоту, куди мені з ним тягатись.

– З таким способом життя дивно, що ти живий, – не втрималася від їдкого коментаря Маргарита.

Бридко на душі було.

– Я не спорю, – Городков уважно дивився на дівчину знизу-вгору, – Самому від себе нудно, та вдіяти нічого не можу. Віриш?

Рита байдуже знизала плечима, обіймаючи себе міцніше. Стало холодно, до тремтіння.

– Сам не знаю, як зв'язався з наркотиками, але дивлячись на чортову правильність Чернишевського, як ти йому в рота заглядала, вуха всі продзижчала про нього, зустрічаючись зі мною, хотілося в чомусь переплюнути його. Щоб на мене, хлопця свого так дивилася, а не старшого товариша. Тому й заліз у цю історію. Грошей хотів швидко підняти.

– Що ти верзеш? Хіба у цьому щастя? – жахнувшись почутому, Одинцова машинально сповзла вниз по стінці, не зводячи очей з Павла.

– А що? На той момент здавалося, гроші – єдиний спосіб стати кращим за Олега. Він у всьому вигравав: на курсі найкращий, у дворі найкращий, для тебе найкращий. Батьки й ті його за приклад ставили… Тому коли запропонували легкий заробіток, не замислювався. Начхати було наркота це, або що ще. Моя справа була маленька – передати потрібній людині товар і гроші забрати. Хотів трохи заробити, але якось закрутилося, вплутався по самі вуха.

– Ти хоч раз задумався, що не себе підставляєш, а людей, що за тебе турбуються, підставляєш? – пробурчала Маргарита, не вірячи власним вухам.

Дивно було чути одкровення Павла. Дивно і гидко.

– Замислювався, – щиро зізнався Городков, простягаючи піджак змерзлій Ритці. – Пізно було. Востаннє перед пригодою на заводі велику партію наркоти штовхнув. Гроші віддали, сказали з'явиться чоловічок від Сизого, забере. Я що, вперше, чи що? Прийшов чоловік, який сто відсотків на Сизого працював. Я віддав гроші та не тому. Виявилося, чоловік підставним був, на Плантатора працював. Тоді мене люди Крота і пов'язали.

– Навіщо їм про мене розповів, записку підсунув? – дівчина тремтіла, але піджак ігнорувала. Чомусь торкатися його не хотілося.