Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

— Меґґі й інші були бунтівницями… невиліковними, — підтвердила його думку Філе. — Вони боролися проти власного коріння, проти шахт, проти всього цього бабла, заробленого на горбах чорних людей. Заради задоволення, а більше, мабуть, для провокації, більшість їх навіть спали з африканцями, й це доводило наших батьків до божевілля… Я ж захоплювалася ними. — Вона простягнула руку й взяла одну «Мальборо». — Ви курите?

— Ні.

— Припаліть мені.

Ерван узяв зі столу запальничку. Філе видихнула довгий струмінь диму, і йому здалося, ніби між запаленою сигаретою і засушливим повітрям відчувається той самий зв’язок, який він вловив між пожежею в Сен-Франсуа-де-Саль і нічною спекою напередодні.

— Нарешті, — почав він знову, — Тьєрі Фарабо викрили, і виявилося, що він сам походив із Майомбе. Чи міг він бути пов’язаний із вашими сім’ями?

— Ні. Він навіть належав до іншого покоління.

— А його батьки?

— Ніколи про них не чула. Мотив Фарабо був з іншого світу.

Філе дотримувалася офіційної версії: інженер, натхненний жерцями-фетишистами центрального Конґо, білий нґанґа, одержимий власними віруваннями… Наполягати на власній версії марно.

— Повернімося до Ґреґуара, — запропонував він. — Я не розумію ще однієї деталі: якщо Маґда померла, у нього більше не було причин для таких частих відвідин вашої родини.

— Я ж вам сказала: Ґреґуар любив «Саламандр». — Жінка махнула рукою в бік саду. — Там, у глибині садка, стояло бунґало, де дівчата й далі грали. Він бував на репетиціях. Ще він вдавав, ніби захищає нас.

Ерван нарешті зрозумів мотиви Морвана:

— Саме тоді він зблизився з Меґґі?

Ще одна усмішка на обличчі жінки. Її збляклі губи зливалися з блідою шкірою. Обличчя, здавалося, пливло за сонцезахисними окулярами, ніби вона привид.

— Ця дівчина була найвродливіша… Вони відразу вподобали одне одного…

Ерван із братом і сестрою виросли в подружньому пеклі. Він був не готовий — ну геть не готовий — слухати історії про якусь ідилію між батьками.

— А ви знаєте, — втрутився він у спогади Філе, — чи ваша сестра та інші… — він завагався, й далі стримуваний принципом обачності, — вживали наркотики?

Філе сором’язливість фліка по-справжньому розсмішила.

— Вони ходили обдовбані з ранку до вечора. Це було частиною гри.

— Що за наркотик?

— Канабіс, звичайно, але й пігулки, й такі собі марки, які вони клали на язик…

Амфетаміни, кислоти: арсенал тієї доби.

— Ви знаєте, де вони їх діставали?

Філе похитала головою. Ерван підкреслив останні записані слова. У нього народжувалася думка: чому в цьому місті, нажаханому серійним убивцею і зануреному в громадянську війну, ці дівчата й далі гуляли собі?

А тепер — ключове запитання:

— Ви пам’ятаєте Катрін Фонтана?

— Катрін усі ненавиділи.

Ервана аж підкинуло від цієї відповіді. Готувався в кращому разі до невиразних спогадів. У гіршому — до відсутності будь-якої реакції. А виявилося, що Катрін, француженка, медсестра, не відповідала профілю «Саламандр».

— Чому?

— Бо вона відбила Ґреґуара в Меґґі.

Друга сенсація. Морван не просто знав Каті, але й спав із нею! Його батько й словом про це не обмовився — дивовижно…

— Що ви можете мені про неї розповісти?

— Небагато. Я знаю лише те, що казали люди. Вона підчепила Ґреґуара на святкуванні Нового 1970 року в Променистому містечку. «Саламандри» торочили, що це найгірша шльондра, яку будь-коли носила земля…

Філе досі говорила своїм кислим голоском, постійно перериваючись на довгі затяжки цигаркою. Ні тіні будь-якої емоції: ні жалю, ні співчуття.

— А що ви пам’ятаєте стосовно власне її вбивства?

— Нічого. Ще одне ім’я в списку, оце й усе. Але журилися вже не так… Дівчата казали, що ця лярва отримала по заслузі, що ніхто не жалкуватиме за нею. Усяке таке.

— Меґґі й далі очолювала гурт?

— Хоч як це дивно, смерть Каті цілковито зламала її. Вона навіть поїхала до Кісанґані. Й чути більше не хотіла про Лонтано.

— А Ґреґуар?

— Його ми теж більше не бачили. Він день і ніч займався розслідуванням — без жодних результатів. Жертви множилися, а в нього не було ніяких підказок. Мої батьки казали, що все марно. Більшість вважала, що Чоловік-цвях — невловимий демон. Прокляття Лонтано.

Ерван і далі записував — Філе вживала дуже точні визначення, — але нічого більше не аналізував.

— Мартіна Дюваль, четверта жертва, також була француженкою. Ви її знали?

— Так. Вона входила до банди.

— Анн-Марі Нювеланд?

— Так само. Вони обидві приходили на репетиції як ґрупіз.

— Тож Катрін Фонтана була першою жертвою, яка не належала до клубу?

— Казали, що Людина-цвях провокує Морвана. Усі знали, що вони були разом.

— Ніхто не запідозрив, що це міг бути інший убивця? Що хтось міг скористатися загальною серією, аби прикрити власний злочин?

Філе втупилася в нього з-за димчастих скелець. Уперше її брови поповзли догори: як можна про таке думати? Йому й самому стало зле: а що, як це його помилка? Ці історії з днями й годинами, що збігли понад сорок років тому, — чи достатньо їх, аби підтвердити божевільні сценарії, складені в його голові?

— А наступні жертви? — заговорив він, аби розвіяти власні сумніви. — Ви їх пригадуєте?

Жінка клацнула пальцями й недопалок полетів у калюжу. Близьке озеро заразило вогкістю весь газон — він нагадував губку.

— Людина-цвях розширювала свої мисливські угіддя, та й по всьому. Тепер вона накинула оком не лише на «Саламандр». Після Катрін заскочив матір сімейства в її власній віллі. Увігнала жінці в тіло десятки цвяхів, поки її немовля плакало за кілька метрів.