Зламана коханням - Ксенія Євчук

Я не помітив того, як батько доєднався до нас, плескаючи мене по спині і дивлячись туди ж, куди і я.

— Привів гостю? Це добре. Нарешті з тобою жінка.

— Дівчина, — виправляю його, але він і сам це знає. Якби ми йшли за нашими традиціями, то Афіна була б саме у тому віці, щоб бути комусь обіцяною. Щоб за рік стати дружиною. — Тату.

— Я пишаюсь тобою, синку. Твій шлях — це твій шлях.

— То ти приймаєш це?

— Я змирився.

Він повільно бере мою матір за руку і веде її до залу, де, як і завжди, має відбутись вечеря.

Сет також веде Мільєр за собою, і я йду за ними, не відстаючи.

— То як ти терпиш те, що тебе охороняє мій брат?

— Він мені подобається, тому це для мене не є проблемою.

Сет ніби клоун, хапається за серце, розтуляючи рот.

Я проходжу повз них, відриваючи листок від апельсинового дерева, яке мама посадила в самому будинку, і закидаю його в рот брата.

Він випльовує його, кривлячись, а я проштовхую Афіну подалі від нього, підставляючи її під материнське плече.

Це була така помилка, що я дозволив їй поїхати зі мною.

Тепер вони до самого від'їзду розриватимуть її, знаходячи підхід до цієї янгольської краси.

А вона натомість насолоджуватиметься прихильністю моєї родини.

Можливо мої наступні слова нічого не змінять, але я шепочу їй біля вуха так, щоб це почула тільки вона.

— Не захоплюйся сильно. Пам'ятай, що ти тут зі мною, золотко.

Вона не встигає зреагувати на мої слова.

Я йду за батьком до його кабінету.

Можна було передбачити, що він захоче розмови один-на-один зі мною, коли ми зустрінемось.

Його кабінет такий, яким я його запам'ятав.

Окрім трьох нових статуеток біля столу, де знаходяться його папери і золоті шахмати.

Він ні разу не грав ними, вони тільки для того, щоб його очі могли любуватись цим золотом. Щоб це слугувало нагадуванням йому, що він може все.

Він сідає на своє місце, поволі піднімаючи погляд до мого обличчя. Він серйозний. Не такий, яким є біля своєї дружини.

Тільки з нами він такий.

Зі мною і з Сетом.

І мені не шкода брата, що все на нього чекає попереду.

Він заслужив цього за всі роки, коли міг знущатись наді мною, то перемішуючи, то зовсім розриваючи важливі папери чи файли, які мені були потрібні.

Це така молодша свиня, яка робить погані речі, але його все одно можна любити за те, що він милий і вміє посміхатись, коли всередині бажає різати і нищити.

Ми більше схожі між собою, ніж інші вважають.

— Хоча ти й не обрав батьковий бізнес, я хочу з тобою переговорити.

— Що саме?

— Сет піде по моїх сходинках. Він колись буде на моєму місці, і мені цікава твоя думка щодо його заручин. Наступного року він піде до коледжу, і я хотів би мати кандидаток на місце його нареченої.

— А точніше?

Він дістає із синьої папки декілька розписаних аркушів і подає мені.

— Якщо точніше, то в мене вже є варіанти, і якщо ти знаєш про них щось, чого не знаю я, то мені потрібен твій голос.

Я беру до рук папери, вивчаючи роздруковані на них фото. Імена і прізвища.

Батьки і доньки.

Багато маленьких дівчат, які однозначно не підходять Сетові.

Мій брат бажає бути холостяком до останнього подиху, і якщо батько скаже йому про заручини, то той тихо покінчить із життям в ванній кімнаті.

— Я зроблю копії і заберу це із собою. Обов'язково все перегляну і доповім тобі.

— Знай, що потрібні тільки ті, в кого минуле без жодної темної сторони.

— Я це знаю, батьку.

— Тоді можеш йти. Побачимось за вечерею.

Я повертаю йому на стіл папери і кидаю легкий кивок, направляючись до дверей.

Чи буде готовий Сет до всього того, що я перекинув на його плечі?

Все ж він Фуеґо і бути сильним в його крові. Я вірю в цю малу мавпу, яка колись стане чоловіком і, можливо, батьком (це тільки якщо він таки не вб'є себе у ванній).

За моєї відсутності в цьому домі змінилась енергія. Мені шкода тільки матір, яка повинна терпіти двох телепнів. Я був найкращим і найспокійнішим, навіть якщо зараз без жодних емоцій вбиваю ворогів.

І ні, емоції мені таки це приносить. Мені подобається, коли вони повільно помирають за те, що зрадили нас.

З коридору, що веде до оранжереї, долинають голоси матері і Сета, які повні радості.

Сет напевно насцяв у штани, побачивши Афіну Мільєр, яка має вигляд принцеси фентезійного світу.

Ніжна сукня і заплетене в одну косу волосся додають їй віку. А ніжна помада на губах ідеально поєднується із тінями на очах, що аж ніяк не перекривають ці зелені очі.

Я йду на їхні голоси до самої оранжереї, де запах квітів просто заповнює мене зсередини.

Чи є тут квіти, якими пахне Афіна?

— Любий, ти тільки поглянь на них!

Мати показує рукою на Сета, що обіймає блондинку. По всій довжині її коси прикріплені маленькі фіалки.

Брат знову щось нашіптує їй на вухо, і та тільки усміхнено хитає головою, пригладжуючи рукою його волосся.

Я не знаю, чому мені не подобається дивитись на це. Я не хочу, щоб вона так мило спілкувалась з моїм братом.

Це тільки тому, що він мій брат. Нічого більшого.

— Правда вони чудові? — не вгамовується вона, любуючись. — Чудова пара для Сета. Вона може стати моєю невісткою.

Демониця махає рукою, помітивши мене, і вже робить декілька кроків в нашу сторону, тягнучи за собою мого молодшого.

Він як банний лист прилип до неї і не відпускає її руки.

— Про що ти розмовляєш із цим дураком, матусю?

— Про те, що ви гарно дивитесь разом. Можливо, ви колись одружитесь, діти мої.

— Ні.

Я не розумію, що це слово вирвалось з мене, доки всі вони не засуджують мене поглядом.

Мати усміхається так, ніби вже знала, що моя реакція буде саме такою.

Нічого в цьому хорошого не має. Їм просто подобається виводити мене на ці емоції.