Зламана коханням - Ксенія Євчук

Ланс.

Тоді.

Навчати її виявилось легше.

Вона старалась догодити мені, роблячи все правильно.

Афіна буває чемною, якщо знайти до неї підхід.

Сьогодні я вперше дав їй гостру зброю, і їй майже вдалось мене нею зачепити.

Мені таки вдалось навчити її чогось, як вона й казала.

— Ні, це родинна зустріч, і ти не підеш зі мною.

З вчорашнього вечора вона зациклилась на тому, що поїде зі мною до дому. До батька, матері, Бурі (нашого кота, якого назвав Сет) і мого молодшого брата, якого я придушу при першій зустрічі.

Батьки вперше за весь час перебування в Сицилії запросили мене на сімейну вечерю. Мати майже плакала в слухавку, коли я збирався відхилити їх запрошення.

В мене багато справ тут, і я не певен, що матиму весь день на те, щоб бачити пику Сета і вислуховувати те, що я повинен знайти собі дружину, щоб мати право на компанію батька, коли він помре.

Він вірить в те, що мати в найближчі десять років відправить його на небо. Але вона скоріше піде сама, ніж дасть йому померти. В них особливе кохання, яке мене зовсім не цікавить.

— Я їй сподобаюсь, обіцяю.

Я знаю, що вона їм сподобається. Вона двічі кліпне своїми великими зеленими очима, щиро посміхнеться і полізе обійматись, чого буде достатньо, щоб мати розтанула і боготворила її.

— Дві причини, чому я повинен тебе взяти.

— Вони любуватимуться моєю красою і не звертатимуть увагу на тебе, як це найчастіше буває. Ти зможеш спокійно поїсти, і вони будуть щасливі, що ти до них приїхав. І звісно, я більше не зізнаватимусь тобі в коханні, якщо ти візьмеш мене із собою.

Це повинно було бути благословенням, але я вже звик до того, що вона кожного дня каже, що закохана в мене до смерті.

— Ти впевнена, що ти настільки гарненька, щоб затьмарити мене?

— Я вивезу харизмою в першу чергу, і в тебе не буде жодного шансу.

Вона знову нападає, і я відбиваю її удар, не докладаючи зусиль.

— І ти залишиш Ріво на самоті?

— Вона може поїхати з нами, — вона викручується під моєю рукою і притискається до мене спиною.

— Звичайно ні.

— Як скажеш, коханий.

Дівчина скидає пов’язку зі свого волосся і кидає мені до рук.

— То скільки в мене є часу, щоб зібратись?

— Десять хвилин буде достатньо?

— Ти жартуєш?

Це час, якого мені достатньо, щоб трохи переодягнутись.

— Пів години?

— Годину, Ланс. Як мінімум годину. Мені потрібен холодний душ і гарно погладжений одяг. А я навіть не знаю, що мені потрібно одягнути.

— Чи не начхати? Це просто родинна вечеря.

— І я як гостя, що вперше знайомлюсь із твоїми батьками.

— Ти сама напросилась.

Ми мовчки йдемо до ліфту, віддаючи ключ охоронцям.

В ліфті я подаю їй воду, і вона, немов шалена, випиває за один підхід майже всю бутилку.

Розходимось по різних квартирах і зустрічаємось вже через годину.

Через годину і десять хвилин, бо мені прийшлось чекати на неї.

Я сказав Рафаелю про те, що весь день буду відсутнім. І я також попросив, щоб він не розповідав Ларії про те, що її сестра їде зі мною.

За три дні Афіні виповниться сімнадцять років, і її сестра днями розпитує, що ж можна їй подарувати, як любительці спорту.

Я порадив купити зал, але мою пораду було м’яко кажучи, відхилено...

В машині дівчина знову сідає на переднє сидіння, до чого ми обоє вже звикли.

Раніше я возив тільки Рафаеля поруч себе. Всі інші завжди сиділи позаду. Але у випадку цієї дикунки, вона занурить щось гостре мені в шию, якщо сидітиме за моєю спиною.

Я, на превеликий жаль, вчу її ставати сильнішою. Я показую їй всі свої слабкі сторони, навчаючи. І я знаю, що вона вивчає кожен мій рух.

Вона завжди це робить, змушуючи мене нервувати.

І так, я справді нервую, коли поруч із нею.

Це якась особлива енергія, якою вона причаровує.

Маленький демон з зеленими очима, який тепер ще й має набитий кулак, щоб ним надерти комусь зад. В нашому випадку - мій.

Будинок батьків ззовні такий самий, яким я запам’ятав його три роки тому.

Я обходжу машину і відчиняю дверцята для Афіни, спостерігаючи за її реакцією на будинок.

— Занадто пафосно?

— Що ти... — подив. — Це ж неймовірно. Тут живе президент?

Не буду казати, що батько вважає себе саме ним.

Інколи буває таке, що важливі для президента люди просять нашої допомоги.

Батькової допомоги, в майбутньому ще й мого брата.

В мене інша мета на життя. Інша доля.

Я Консильєрі і ніхто більше.

Ла Стідда є єдиним, чому я буду вірним до кінця.

Люди батька вітають нас при вході, раді бачити мене тут знову.

Афіна тремтить, притискаючись до мене.

Будь ласка, не роби цього зі мною, Боже.

— Любий! — радісний голос матері, що ніжно сходить вниз. — Кого ти до нас привів?

Мати обіймає мене, плескаючи по щоці, і я щасливий, що цього сумного моменту не бачить ніхто зайвий.

Потім вона відпускає мене і простягає руки до Афіни.

Дівчина вже світиться доблесною енергією, приймаючи руки матері і представляючи себе їй.

— Мільєр, це дружина Бласхеса?

— Ні, вона її сестра, — вриваюсь у розмову і забираю демоницю подалі від неї.

Я знав, що нічого доброго з цього не вийде.

Вони чимось навіть схожі, якщо так придивитись...

Це лякає.

— Приємно познайомитись, любонько.

— Мамо, дай братові поза вуха, щоб відпустив нашу гостю.

Афіна радісно підпурхує, відкидаючи мою руку зі свого плеча, і граційно вальсує в бік мого брата, який вже йде до неї.

Сет же натомість бере її руку і цілує в кінчики пальців, ніби є джентльменом.

А він ним не є, бо він являється маленьким гівном із гострим язиком.

Він щось шепоче їй, і та тільки посміхається, затуляючи долонею рот.