Контррозвідка - Андрій Гуляшки

Отак, з незначними змінами, було всі дні й ночі, перс-буті у Пловдиві: ввечері виходив з дому, а ранком повертався.

Ввечері Авакум йшов в управління, зачинявся в кімнаті секретаря і, озброївшись записником та олівцем, починав гортати величезні купи справ. Його цікавили справи з матеріалами про випадки на кордоні за останні два-три роки: перехід диверсантів, виявлення і розкриття шпигунської резидентури, шпигунство і таке інше. З напруженою увагою він читав і перечитував сторінки про події в момчиловських або суміжних із ними прикордонних районах.

Перш ніж іти в управління, Авакум відвідував розташований далі від центру ресторан «Фракія», сідав у затишному кутку, вечеряв і з півгодини слухав музику. Оркестр був непоганий і завжди грав веселі мелодії, а Авакумові чомусь ставало сумно від цієї веселої музики. Здавалося, з естради віяло холодом, а затишний куток, де він сидів, був на краю світу. В такі хвилини Авакумові праглося випити чогось міцного, він стукав перснем по тарілці, а коли приходив офіціант, похмуро просив рахунок і швидко виходив.

Лягав Авакум о сьомій годині ранку, а вставав о дванадцятій. Освіжившись під холодним душем, він сідав обідати. Обід його складався з двох великих чашок кави і тоненького бутерброда. Потім, поклавши перед собою сигарети й попільницю, брався до роботи.

Ще в Мадарі Авакум зажадав від управління додаткових відомостей про те, чим займався Методій Парашкевов між Дев'ятим вересня і початком 1947 року, коли не вчителював. Крім того, він попросив полковника Манова надіслати йому координати таємних радіопередач, зафіксованих нашими пеленгаторами, і особисті справи геологів момчиловського військово-геологічного пункту.

Матеріали передали другого ж дня по його прибутті до Пловдива.

Тепер в уяві Авакума почав вимальовуватись портрет Методія Парашкевова. Звичайно, він був ще в «три чверті». Але щоб вийшов повний анфас, у характеристиці вчителя бракувало момчиловського періоду. Проте і ці «три чверті» цілком збігалися з Авакумовими попередніми уявленнями про вчителя.

У всьому роді Методія Парашкевова ні по батьківській, ні по материній лінії не було нікого, звинуваченого в реакційній діяльності. Усі його близькі й далекі родичі сумлінно працювали в кооперативних господарствах, а двох двоюрідних братів нагородили срібними медалями за досягнуті успіхи у виведенні десертних гатунків винограду «димят». Як учитель, Методій Парашкевов стояв осторонь політичної боротьби, хоч у деяких відомостях натикалося на «приховані симпатії» до прогресивно настроєних учнів. Проте жоден свідок у жодному документі й словом не обмовився навіть про приховані симпатії до «правих».

Більшість документів характеризували Методія Парашкевова як скромнягу, тихого й байдужого до своїх побутових вигід, спартанця духом. Натикалось, що він трохи відлюдник, мовчазний, важкої вдачі. Але всі твердили, що Парашкевов чудовий учитель, любить читати наукову літературу і бути «серед природи». Крім хімії, він ще захоплювався геологією, бо всюди, де вчителював, залишив у школах невеличкі, але дбайливо дібрані колекції мінералів. На думку декого, Парашкевов не зміг одружитись саме тому, що багато часу витрачав на збирання камінців і гайнував гроші на книги, інструменти та різні препарати й хімікалії.

Не було жодного свідчення, де б не йшлося про ще одне захоплення вчителя — його мисливську жилку. Вона була успадкована по батьковій лінії. Дід Парашкевова, Ігнат, славився на всю округу як найдосвідченіший мисливець, що полював на вовків. А Методій був не тільки вправний стрілець, а й чудовий препаратор. Шкільні кабінети природознавства він заставив препарованими зайцями, лисицями, пугачами, куріпками, які виглядали наче живі.

Однак було незрозуміло, що примусило Парашкевова кинути вчителювання й переселитись у Софію. Матеріали давали дуже мало відомостей про ці два роки його життя. Встановлено лише кілька фактів: Методій жив на гроші з продажу виноградинка; купив собі мисливську рушницю в якогось чужинця, певно англійця; подавав заяву, де просив прийняти його на роботу в гірничо-геологічний інститут. У цей інститут Парашкевова не взяли, бо на заяві була резолюція завідувача відділу кадрів: «Не відповідає політично». Хазяїн будинку, в якого він тоді наймав квартиру, машиніст паровоза, дав таку характеристику Парашкевову: «Мовчазний, відлюдник, багато читає, часто ходить на полювання. Має чудову рушницю, сам робить патрони, а вбиту дичину роздає кожному, хто забажає. Тихий, вовчкуватий. Дружина моя, Василка, гнівалась на нього за те, що в кімнаті було повно камінців. На столі він завжди тримав великі й маленькі флакончики з хімікаліями, збільшувальне скло, молоточки. Одного разу навіть купив на товчку і маленький мікроскоп, мабуть непоганий, бо блищав, мов золотий. Цього дня ми вперше почули: Методій посвистував — радів, що придбав мікроскоп. Гості до нього не приходили, за кімнату платив вчасно, але шкодував грошей на одяг. Дружина моя, Василка, обпирала його, часто латала комірці його сорочок. Ми були задоволені ним, і він нами також. Коли він сказав, що їде вчителювати на село, дружина моя зажурилася. Парашкевов залишив їй на згадку гарну спиртівку чужоземного виробництва».

Узагальнивши істотне в усіх цих документах, Авакум задоволено потер руки: тепер можна було не сумніватися, що особа «ікс» і Методій Парашкевов не та сама особа.

На п'ятий день після прибуття в Пловдив Авакум поїхав у Смолян.

У Смоляні його наздогнав лист від полковника Манова. Полковник писав:

«Я прочитав протоколи перших кількох допитів звинуваченого Методія Парашкевова. Прочитав дуже уважно і можу сказати, що тепер знаю в цій справі стільки ж, скільки й на самому початку. В усякому разі, хочу процитувати кілька пунктів, які мені здаються цікавими.

На першому допиті, щоб викликати затриманого на розмову, слідчий попросив розповісти трохи про себе. Методій Парашкевов зітхнув: «Що вам розповісти, коли ви позбавили мене можливості закінчити цікаву й корисну справу, на яку я покладав великі надії».

«Яку справу ви маєте на увазі?» — спитав його слідчий.

Методій помовчав і посміхнувся.

«Думав одружитись,— і додав: — Для такого старого парубка, як я, це було б значною подією, про яку варто поговорити, правда ж?»

«Як ви можете пояснити свої постійні прогулянки в гори»,— спитав його слідчий.

Парашкевов відповів:

«Ходжу на полювання».

«На полювання беруть рушницю,