Українська література » » Контррозвідка - Андрій Гуляшки

Контррозвідка - Андрій Гуляшки

---
Читаємо онлайн Контррозвідка - Андрій Гуляшки
а ви часто ходили без рушниці. Хіба можна ходити на полювання без рушниці?»

«Не можна, звичайно,— хитнув головою Методій,— але, крім полювання, я маю й інші інтереси».

«А саме?» — спитав слідчий.

«Вивчаю природу».

«Ви кажете, що вночі проти двадцять третього серпня вийшли на прогулянку і попрямували на схід від Момчилова. А свідки зустріли вас на шляху, що веде в село Ликіте, тобто ви йшли в напрямі, протилежному тому, який вказуєте. Навіщо ви нас вводите в оману?» — спитав слідчий.

«Це моя особиста справа»,— відповів учитель, стиснувша губи, і більше не сказав про це ні слова.

На другому допиті слідчий поставив звинуваченому таке питання:

«Торік у місцевості Зміїця під час перестрілки було вбито диверсанта Кадемова з села Ликіте. Ви знали цю людину?»

«Знав,— відповів Методій.— У нього було метке око і тверда рука. Був добрий мисливець».

«Ви часто ходили з Кадемовим на полювання?»

«Кілька разів зустрічалися в горах».

«Чи не пригадаєте, коли ви зустрілись востаннє?»

Парашкевов спокійно відповів:

«Здається, це було за рік до того, як він утік на південь».

«А коли ви бачились після цієї зустрічі?»

«Можливо, зустрілися б у день його похорону, але я полінувався йти в Ликіте»,— посміхнувся Методій.

Під час третього допиту слідчий спитав затриманого:

«Ви, громадянине Парашкевов, заперечуєте свою участь у нападі на військово-геологічний пункт. Але як ви тоді пояснюєте, що на розбитому склі знайдено сліди ваших пальців?»

«Коли б я був детектив, то задовольнив би вашу цікавість,— знизав плечима Методій Парашкевов. І, трохи подумавши, додав: — Є тільки одна версія — хтось узяв мої пальці, коли я спав. Узяв їх, пішов на пункт і розбив ними вікно. А потім повернувся і знову поклав їх на місце. А ви як думаєте?»

«Це несерйозно»,— промовив слідчий.

«Навпаки! Це настільки ж серйозно, наскільки серйозне ваше звинувачення проти мене!» — сердито глянув на нього Парашкевов.

Тоді слідчий звелів принести ампулу з хлороформом, рушник, недопалок сигарети і спитав його:

«Чи пізнаєте ви ці речі?»

«Як же мені їх не пізнати! — відповів Методій.— Ампула та рушник, безумовно, мої, бо я купував їх за свої гроші. А щодо недопалка,— він деякий час оглядав його,— то я не певен. Може, він і не від моєї сигарети. Усі недопалки схожі між собою, як близнюки».

«Прошу,— сказав слідчий,— про недопалок не турбуватись. Ми вже потурбувались, щоб його дослідили. Експертиза встановила на ньому сліди ваших пальців і вашого взуття».

«Тоді недопалок теж мій,— посміхнувся Методій.— Пригадую, коли я проходив повз пункт, то кинув сигарету десь недалеко від вікна, а що дув сильний вітер, то затоптав його, щоб не накоїти лиха».

«У вас чудова пам'ять,— сказав слідчий,— тому ви легко пригадаєте, як ваш рушник просочився хлороформом і опинився на голові старшини Стояна».

Методій Парашкевов довго мовчав.

«Прошу, кажіть!» — нагадав слідчий.

«З мого хлороформу,— сказав Методій,— того вечора не взяли жодної краплини, я дуже добре пам'ятаю поділки на ампулі і риску, до якої доходила рідина. Рідина залишилась на тому самому рівні».

«А хто, крім вас, може підтвердити це?» — засміявся слідчий.

Парашкевов знизав плечима і сам засміявся.

«Слухайте,— сказав він,— ця історія з моїм рушником справді цікава. Як і надзвичайно цікавий випадок з відбитками моїх пальців. Коли ви справжній слідчий, то повинні розгадати ці загадки — і для себе, і для мене. Проте якщо ви витрачатимете час на мою скромну персону, то, запевняю вас, даремно згаєте час і ніколи не дійдете істини».

«Поки що істина крутиться саме навколо вашої скромної персони»,— налякав його слідчий.

Помовчавши трохи, Парашкевов знову заговорив:

«За себе я не боюсь, бо в цій темній справі не брав ніякої участі. Є розумні люди, які встановлять це. Хіба в наш час можна засудити людину за злочин, якого вона не вчинила? Не примушуйте мене сміятись, прошу вас, бо я не з тих людей, які люблять сміх».

Так закінчився третій допит.

Звинувачений, здається, не розумів, у яке становище потрапив. Така наївність — добра ознака, і водночас у ній є щось трагічне. Добре те, що затриманий — людина спокійна і не живе під страхом. Однак його оптимізм, віра в те, що все закінчиться добре і що ніяка небезпека не загрожує йому, просто жахливі. Парашкевов не знає, що факти і речові докази в цій справі такі, що його одразу можна віддати, до суду. Спроба навмисного вбивства, напад на військово-геологічний пункт, викрадення документа стратегічного значення — ти знаєш, як закон карає за це. І якщо справу ще не передано прокуророві, то причина не у бракові доказів проти звинуваченого. Такі докази є, і вони незаперечні! Причина в нашому бажанні до кінця розмотати дві нитки цього злочину, тобто розкрити його організаторів, людей, які взяли участь у ньому, і центр, який ними керує. Звичайно, якщо ми зволікатимемо, якщо слідство затягнеться і втратить перспективу, Методій Парашкевов, хоч і єдиний у цій справі, постане перед судом.

Що ж до тих контрзаходів, яких ми вжили, крім твого відрядження в Момчилово, то їх наслідки не дуже втішні. Але ти повинен знати про них. По-перше, креслення стратегічного значення, очевидно, не переправлено за кордон, бо момчиловська і сусідні з нею прикордонні дільниці перебувають під посиленим наглядом. Не помічено, щоб хтось намагався підійти до прикордонної лінії. Але це не означає, що документ не потрапив до рук чужої розвідки. По-друге, посилені радіопеленгаторні пункти перехопили тільки одну коротку шифрограму, передану по ультракороткохвильовій станції двадцять четвертого серпня з місцевості за двадцять кілометрів від Момчилова на північ-північний захід. Місце дії таємної радіостанції не зафіксоване з цілковитою точністю, передача тривала близько півхвилини. Під час передачі поблизу прикордонної лінії пролітав

Відгуки про книгу Контррозвідка - Андрій Гуляшки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: