Українська література » » Контррозвідка - Андрій Гуляшки

Контррозвідка - Андрій Гуляшки

---
Читаємо онлайн Контррозвідка - Андрій Гуляшки
я розповім при нагоді. Тепер нагадаю лише про одну його рису — з усіма своїми знайомими він був люб'язний і уважний, але декотрих із них мовби не помічав, говорив, не дивлячись на них, наче вони були для нього порожнім місцем. До таких, не знаю чому, належав і я. А я ж був ветеринарний лікар цілого району.

Проте це справа особиста. Мова йде про зміну, яка сталася в Ілчовому шинку. Вже наступного дня Боян Ічеренський привів з собою капітана артилерії Калудієва і гірничого інженера Кузмана Наумова Христофорова. Капітан Матей Калудієв, оцінивши обстановку, запалився. Він плюхнув на стілець і досить жваво покликав господаря:

— Старшина!

Марко Крумов прибіг і, підтягнувши живіт, притулив долоні до кінців фартуха.

— Які набої у твоїх ящиках — бойові чи холості?

— Тільки бойові, товаришу капітан! — промовив Крумов, і його вуса кілька разів підскочили вгору.

З цього дня в маленькій похмурій кімнаті Ілчового шинку знову завирувало веселе життя. Геологи на чолі з капітаном, учитель і моя милість сідали в обід і ввечері за низенький довгий стіл, розмовляли і сперечались про всяку всячину, інколи співали пісень — і вільні від роботи години минали, як то кажуть, непомітно. Я щойно згадав — співали звичайно капітан і я, а вчитель тихенько підспівував, Ічеренський, постукуючи перснем по столу, відбивав такт, а Кузман Христофоров, як завжди, хмурив брови і тяжко зітхав. Але загалом було весело, а коли подавали, смажених під накривкою півнів, ставало ще веселіше.

Бай Гроздан, голова кооперативу, бачачи, що під старою покрівлею збирається така поважна компанія, насмілився на рішучий крок і теж приєднався до нас. Цей неперевершений спеціаліст із тютюнової розсади був чудовий співак. Коли

Він затягував ніжні й трохи сумні родопські пісні, навіть Кузман Христофоров підводив очі до стелі і якось винувато і зніяковіло хитав головою.

Тільки начальник, майор Інджов, не приєднувався до нас. Але й він завертав іноді дорогою до корчми, бо його обов'язком було контролювати своїх підлеглих. Похмурий і суворий, як завжди, Інджов сідав на краю лави і вперто мовчав. «Старшина» Марко Крумов підносив йому на дерев'яній таці чарку слив'янки, добряче підсолодженої медом, і справа трохи поліпшувалась. Проте начальник у нас довго не засиджувався, і ми на нього не ображались. Усе-таки начальник.

Отак непомітно, як я вже сказав, минали вільні від роботи години. Я полюбив цих людей, хоч Боян Ічеренський все не помічав мене, а капітан артилерії навідувався у село Ли-кіте, де в амбулаторії господарювала моя колега лікар Начева. Вона любила накидати на плечі резедову шаль... Але в мене все-таки не було підстав ставитися до капітана неприязно тільки через те, що він їздив у Ликіте. Капітан мав мотоцикл, чому б і не їздити?

Рангка регулярно давала високі надої молока, в районі не було ні ящура, ні курячої чуми, кооператори сподівались одержати восени великі прибутки, коли рантом, наче грім серед ясного неба,— ця пригода на Ілязовому подвір'ї. Ми були так збентежені, так вражені. І грім таки вдарив, і саме біля нас: арештували нашого чудового співтрапезника Методія Парашкевова.

Його місце на лаві лишилось вільним.

Ми знову збирались у маленькій кімнатинці, але, мабуть, погрішу проти істини, коли скажу, що нам було весело. Капітан, хоч і не відзначався сентиментальністю, почав зітхати, а Боян Ічеренський став мовчазний, похмурий, як чорна градова хмара. Тільки Кузман Христофоров наче не змінився. В його очах можна було прочитати навіть якусь зловтіху, але він мовчав.

У такому поганому настрої застав нас Авакум Захов. А чому в моїй пам'яті лишилась неприємна згадка про нашу першу зустріч з ним, я зараз розповім.

16

Тільки-но ми сіли обідати — Марко Крумов частував нас яєчнею,— як з боку перехрестя до нас долинув звук автомобільної сирени. Ми прислухались, а Боян Ічеренський раптом підвівся і глянув у вікно.

За столом ми сиділи у повному складі, тобто з нами був і начальник, майор Інджов, який мовчки сьорбав свою медівку. Лише він не звернув уваги на сирену.

— Машина з окружної ради,— сказав Боян Ічеренський і знову сів на місце. Потім додав, відламуючи шматок хліба: — Ця машина й раніше бувала тут. Я запам'ятав її номер.

Бай Гроздан почухав потилицю.

— Мабуть, окружний агроном,— промовив він, і обличчя його враз стало заклопотаним.

Поки ми гадали, хто цей гість, наш «метрдотель» уже голосно запрошував когось у кімнату:

— Просимо, заходьте, будь ласка! І авторитетно розпоряджався:

— Хлопче, неси чемодан сюди, не стій біля дверей!

На порозі з'явилося двоє: одного ми відразу пізнали — це був секретар окружної ради. Другого, тоншого, вищого й молодшого, я бачив уперше. Одягнений у сірий спортивний костюм, з перекинутим через плече бежевим плащем, він здавався досить елегантним. Обличчям, худорляве, суворе і трохи стомлене, приваблювало не красою, як у капітана Калудієва,— його ушляхетнювали особлива, глибока зосередженість і спокій. Одразу впадало в очі, що ліва брова в молодшого чоловіка чорна, а права — руда, ніби підфарбована.

Секретар окружної ради дуже поспішав. Він стоячи випив півкелиха вина, подякував і кількома словами відрекомендував нам гостя. Авакум (секретар назвав його справжнім ім'ям, а втім, це не має значення для розповіді), Авакум Захов — історик, археолог, посланий Академією наук вивчати далеке минуле момчиловського краю, тому він якийсь час житиме в нашому селі.

— Ти ба! — ляснув себе по чолу Гроздан.— Ось чому ми в раді одержали листа з якогось інституту з проханням подавати допомогу такому-то.— Він замислився.— Це було зовсім недавно, день-два тому.

Секретар окружної ради висловив певність, що ми допоможемо Авакумові влаштуватись якнайзручніше, і, оскільки дуже поспішав — його десь чекали,— побажав нам плідної роботи й поїхав. Майор, допивши свою медівку, вийшов провести секретаря.

Сіра машина зникла в напрямі Ликіте.

Боян Ічеренський, якого ми за мовчазною

Відгуки про книгу Контррозвідка - Андрій Гуляшки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: