Хижа - Вільям Пол Янг

— Насправді я зведений брат цієї великої сім’ї. Я — єврей, а точніше, з дому Юди.

— Тобто… — Мака раптом вразила власна здогадка. — Виходить, ти…

— Ісус? Так. Якщо хочеш, можеш мене так називати. Урешті-решт, мене всі так називають, але не таємниця, що я також відгукуюся на імена Джошуа або навіть Єссей.

Мак стояв ошелешений, неспроможний вимовити й слова. Те, що він чув і бачив, не вкладалося в голові. Це було просто неможливо… але він-таки був тут, принаймні йому так здавалося. Несподівано Мак відчув, що непритомніє. Знову наринули емоції, а розум марно намагався впоратися з інформацією. І коли Мак уже був готовий впасти на коліна, до нього наблизилася азіатка, відволікаючи увагу.

— А я — Сарайю, — сказала вона, ледь помітно вклонившись і усміхнувшись, — володарка садів, між іншим.

Думки насувалися одна на одну, поки Мак обмірковував, як на все реагувати. Хто з них Бог? Може, це явлення ангелів або просто галюцинація, а Бог з’явиться пізніше? Тоді йому буде зовсім ніяково. Їх троє, отже, це може бути щось на кшталт Трійці. Дві жінки й чоловік, до того ж не європейці. Утім, звідки така впевненість, що Бог має бути білим? Думки були недоладними, тому Мак вирішив зосередитися на питанні, яке його цікавило найбільше.

— Тоді, — ледве видавив із себе Мак, — хто із вас Бог?

— Я, — всі троє відповіли в унісон.

Мак роздивлявся їх по черзі і, хоча досі не розумів того, що чув і бачив, чомусь одразу їм повірив.

6. ЧАСТИНА ЧИСЛА π

Хай би якою була Божа всемогутність,

Він ніколи не стане абсолютним Володарем,

насамперед Йому властиве бажання обмежити

Себе й поставити на один рівень із людиною.

Жак Еллюль («Анархія і християнство»)

— Ну то що, Маккензі, не стій, роззявивши рота, наче наклав у штани, — не припиняла говорити негритянка, йдучи з ґанку. — Ходімо поспілкуємося, поки я готуватиму вечерю. Але якщо хочеш, можеш зайнятися чим завгодно. За будинком, — вона показала рукою, навіть не глянувши і не притишивши ходи, — біля накриття для човна лежить вудка. Це, якщо захочеш наловити форелі.

Жінка зупинилася біля дверей, щоб поцілувати Ісуса.

— Тільки пам’ятай, — вона озирнулася й глянула на Мака, – сам будеш чистити те, що впіймаєш.

Негритянка усміхнулася й зникла в хижі, тримаючи в руках пальто Мака й пістолет — двома пальцями й на витягнутій руці.

Мак і далі стояв на місці, справді з відкритим ротом і непідробним подивом на обличчі. Він не помітив, як підійшов Ісус і поклав руку йому на плече. Сарайю, здавалося, просто зникла.

— Вона дивовижна, правда ж? — вигукнув Ісус, усміхаючись.

Мак подивився на нього, хитаючи головою.

— Зі мною все гаразд? Невже я повинен повірити, що Бог – це велика чорношкіра жінка із сумнівним почуттям гумору?

Ісус розсміявся.

— Із нею не занудьгуєш. Ти завжди можеш очікувати від неї кілька несподіванок. Вона полюбляє дивувати і, якщо ти цього ще не помітив, знає, коли це робити найкраще.

— Справді? — запитав Мак, і далі хитаючи головою так, наче нічого не міг вдіяти зі своїми сумнівами. — Що ж мені тепер робити?

— Ти нічого не мусиш робити. Роби, що заманеться, — Ісус замовк, потім заговорив знову в намірі допомогти Маку зробити вибір. — Я, наприклад, теслюю, Сарайю працює в саду, а ти можеш половити рибу, покататися на каное або ж побути в будинку й просто поговорити з Татом.

— Що ж, відчуваю, я мушу піти й поговорити з ним, тобто з нею.

О, — Ісус посерйознішав, — не роби цього тільки через те, що мусиш. Не матимеш жодної користі. Йди, якщо насправді цього хочеш.

На мить Мак замислився й вирішив, що хоче зайти всередину. Він подякував Ісусові, який, усміхнувшись, попрямував до майстерні, а Мак — до входу в дім. І знову він опинився один, утім, швидко роздивившись навколо, обережно відчинив двері. Спочатку просунув голову, досі вагаючись, але потім почав діяти рішучіше.

— Боже? — покликав він сором’язливо, відчуваючи себе повним дурнем.

— Я в кухні, Маккензі. Просто йди на мій голос.

Він увійшов і роздивився. Невже це та сама кімната? Мак здригнувся від нашіптування прихованих темних думок, але відмовився до них прислухатися. Кухню з кімнати не було видно. В кімнаті очі самі почали шукати пляму крові біля каміна, але дерев’яна підлога була чиста. Він також помітив, що кімната обставлена зі смаком, прикрашена малюнками й виробами, схожими на дитячі. Мак запитав себе, чи цінує ця жінка кожну з речей так, як батьки цінують речі, зроблені їхніми коханими чадами. Можливо, вона саме так цінує все, що дарують від душі, як це зазвичай роблять діти.

Мак ішов коротким коридором, прислухаючись до її наспівування, аж поки опинився у відкритій кухні-їдальні, де стояв невеликий стіл на чотирьох і стільці з плетеними спинками. Усередині було більше місця, ніж він очікував. Тато стояла спиною до нього, щось готуючи, і коли вона підтанцьовувала під музику чи хто зна, що вона там слухала, вгору над столом піднімалися хмари борошна. Пісня, очевидно, закінчувалася, про що свідчили останні рухи плечей і стегон. Обернувшись до нього обличчям, вона зняла навушники.

Несподівано Маку закортіло поставити тисячу запитань, сказати тисячу речей, деякі з них були взагалі невимовні й навіть жахливі. Він був упевнений, що його обличчя виказує емоції, які він щосили намагався контролювати, і за долю секунди Мак заштовхав їх у найвіддаленішу комору свого зраненого серця, зачинивши за ними двері. Якщо вона й знала про його внутрішній конфлікт, то ніяк цього не виявляла: обличчя залишалося відкритим, доброзичливим і сповненим життя.

— Дозвольте поцікавитися, що ви слухаєте?

— Ти справді хочеш знати?

— Звісно.

— «Уест Коуст Джус». Група називається «Діатрайб», а альбом, який ще навіть не вийшов, — «Мандри душі». Якщо відверто, — вона підморгнула Маку, — ці хлопці теж ще не народилися.

— Добре, — відповів Мак, голос якого звучав не надто впевнено. — «Уест Коуст Джус»? Не дуже схоже на релігійну музику.

— Повір мені, саме так. Більше нагадує євразійський фанк і блюз із гарним змістом і відмінним ритмом. — Вона зробила крок уперед, ніби в танцювальному па, і плеснула в долоні. Макові довелося позадкувати.

— Невже Богові подобається фанк? — Мак ніколи не чув, щоб слово «фанк» вживалося в пристойному релігійному контексті. — Я гадав, ви слухатимете Джорджа Беверлі Ші або мормонський хор «Скинія», тобто щось більш церковне.

— Зрозумій, Маккензі. Не тобі вирішувати за мене. Я слухаю все і не лише музику, а й серцебиття за нею. Ти пам’ятаєш свої заняття в семінарії? Ці дітлахи не кажуть нічого нового, все це я чула раніше; вони сповнені жовчі й неспокою. А ще люті, на що, маю визнати, у них є свої причини. Вони — одні з моїх дітей, базіки й пустуни. Знаєш, вони мені подобаються. Тому приглядатиму за ними.

Мак щосили намагався вловити її