Пуаро веде слідство - Агата Крісті

– Усе це дуже добре, – в’їдливо зауважив я, – але остання стюардова відповідь перекреслює вашу чудову теорію. Можете усміхатися, скільки вам хочеться!

– Ви, Гастінґсе, як завжди, нічого не розумієте! Остання відповідь – наріжний камінь моєї теорії!

У розпачі я підняв руки.

– Тоді здаюся!

***

Коли ми вже сиділи в потязі, що віз нас назад у Лондон, Пуаро написав кілька речень на аркуші, а тоді вклав його в конверт.

– Це для нашого шановного інспектора Макніла. Ми залишимо записку в Скотленд-Ярді, а тоді вирушимо в ресторан «Рандеву» – туди я запросив міс Есме Фаркуар повечеряти з нами.

– А Ріджвея?

– Нащо він нам? – підморгнув мені Пуаро.

– Ви ж не думаєте… не може бути…

– Ви звикли мислити нелогічно, Гастінґсе. Звичайно ж, я думав. Якби злодієм виявився містер Ріджвей – а таке могло бути – це була б чудова вишукана справа, зразок високого мистецтва методичної роботи.

– Але міс Фаркуар вона не сподобалася б.

– Напевно, так. Тому – все обернулося на краще. А тепер, Гастінґсе, розгляньмо нашу справу. Бачу, ви вмираєте від нетерпіння. Пакунок виймають із валізи, і він, як каже міс Фаркуар, розчиняється в повітрі. Сучасна наука відкидає теорію про чарівні властивості ефіру, але тут вона спрацювала. Усі вважають, що цінні папери просто-таки неможливо було знести на берег…

– Так, але ж ми знаємо…

– Це ви, Гастінґсе, знаєте, а я ні. Я схиляюся до думки: якщо це здавалося неможливо, значить, це й було неможливо. Залишається два варіанти: або папери заховали на борту – а це важко було б зробити – або їх викинули за борт.

– У закоркованій пляшці, чи що?

– Без пляшки.

Я вирячився на Пуаро.

– Але якщо папери викинули за борт, їх не змогли б продати у Нью-Йорку.

– Захоплююся вашою здатністю логічно мислити, Гастінґсе. Папери продали у Нью-Йорку, отже, їх не могли викинути за борт. Бачите, що з цього випливає?

– Ми опинилися там, де були на самому початку.

– Jamais de la vie!69 Якщо пакунок викинули за борт, а папери продали у Нью-Йорку, значить, у пакунку не було паперів. Є докази, що в пакунку вони були? Не забувайте, містер Ріджвей не відкривав його відтоді, як отримав у Лондоні.

– Так, але тоді…

Пуаро нетерпляче махнув рукою.

– Не перебивайте мене. Востаннє самі цінні папери бачили в приміщенні Англо-Шотландського банку зранку 23-го. Потім вони знову з’явилися у Нью-Йорку через півгодини після того, як «Олімпія» зайшла в гавань, а за словами одного чоловіка, якого ніхто не слухає, ще навіть до того, як прибув лайнер. Вам не здається, що цінних паперів могло зовсім не бути на борту корабля? Але як інакше вони могли потрапити у Нью-Йорк? А отак. «Гігантік» відпливає з Саутгемптона того ж дня, що й «Олімпія», і везе пошту через Атлантичний океан. Якщо цінні папери надіслали «Гігантіком», вони мали прибути у Нью-Йорк за день до «Олімпії». Усе стає на свої місця. Пакунок із цінними паперами – лише муляж, і його підміна мала відбутися в кабінеті банку. Будь-кому з трьох чоловіків легко було б приготувати запасний пакунок і підкласти його замість оригінального. Très bien70, цінні папери надсилають партнерові у Нью-Йорк і наказують продати акції одразу після того, як у порт зайде «Олімпія», але хтось має плисти на кораблі, щоб створити видимість злочину.

– Навіщо?

– Бо якщо Ріджвей просто відкриє пакунок і побачить підміну, підозри негайно впадуть на Лондон. Ні, чоловік у сусідній каюті тихо робить свою справу, вдає, що дряпає валізу, щоб негайно привернути увагу до крадіжки, а потім відмикає замок ключем-дублікатом, викидає пакунок і чекає, щоб зійти на берег останнім. Звичайно, йому доводиться бути в окулярах, щоб приховати очі, і прикидатися хворим, щоб не наштовхнутися на Ріджвея. У Нью-Йорку він сідає на перший корабель, що відпливає в Лондон, і повертається додому.

– Але хто… Хто з них?

– Чоловік, який мав дублікат ключів, який особисто замовив замок, який зовсім не хворів на гострий бронхіт і не лежав удома в ліжку – enfin71 «нуднющий старигань» містер Шоу! Так, навіть на високих посадах іноді бувають злодії, мій друже. А ось і мадмуазель! Я розв’язав вашу справу! Дозволите?

І, сяючи, Пуаро розцілував ошелешену дівчину в обидві щоки!

Єгипетська гробниця

Напевно, найдраматичніша і найзахопливіша пригода сталася з Пуаро та зі мною, коли ми розслідували дивну серію смертей, що сталися під час дослідження гробниці фараона Менгер-Ра.

Незадовго після того, як лорд Карнарвон відкрив гробницю Тутанхамона, сер Джон Віллард і містер Блейбнер із Нью-Йорка, проводячи розкопки неподалік від Каїру, в районі пірамід Ґізи, раптово натрапили на кілька поховальних печер. Ця знахідка викликала значний інтерес. Виявилося, що гробниця належала фараонові Менгер-Ра, одному з таємничих царів із Восьмої династії, який правив у часи занепаду імперії. Про той період в історії відомо дуже мало, тож хід розкопок газети висвітлювали дуже активно.

Аж тут сталася подія, що сильно вразила публіку. Сер Джон Віллард раптово помер від серцевого нападу.

Жовта преса одразу згадала про старі забобони: мовляв, єгипетські скарби приносять нещастя. Працівники Британського музею витягли на світ Божий нещасливу старезну мумію, раніше всіма забуту, а тепер знову цікаву і неймовірно модну.

Через два тижні помер містер Блейбнер – від гострого зараження крові, а за кілька днів застрелився його небіж у Нью-Йорку. «Прокляття Менгер-Ра» було тепер в усіх на устах; багато говорили також про старий-мертвий Єгипет, який перетворився на такий собі фетиш.

Саме тоді Пуаро отримав коротку записку від леді Віллард, вдови загиблого археолога. Леді просила його приїхати до неї в лондонський дім на Кенсингтонській площі. Я поїхав із ним.

Леді Віллард була висока й худорлява жінка, одягнена у глибоку жалобу. Її змучене обличчя виказувало глибину пережитого горя.

– Дуже люб’язно з вашого боку було приїхати так швидко, мосьє Пуаро.

– Я весь до ваших послуг, леді Віллард. Ви хотіли порадитися зі мною?

– Знаю, що ви детектив, але я хотіла б поговорити з вами не тільки як із детективом. Мені казали, що ви чоловік оригінальних поглядів, із багатою уявою і знанням світу. Скажіть мені, мосьє Пуаро, що ви думаєте про надприродні сили?

Перш ніж відповісти, Пуаро мить повагався. Здавалося, він ретельно зважує відповідь. Зрештою детектив сказав: – Леді Віллард, зрозуміймо одне одного правильно. Ви зараз питаєте мене не просто так. Тут є особистий підтекст: адже ви думаєте про недавню смерть вашого чоловіка,