Пуаро веде слідство - Агата Крісті

Я знайшов Джеппа в селі, і він узяв мене з собою на розтин. Гаррінґтон Пейс був невеличкий і худорлявий, чисто поголений – на вигляд типовий американець. Його застрелили в голову ззаду, з близької відстані.

– На секунду відвернувся, – пояснив Джепп, – і той другий чоловік зірвав зі стіни револьвер, а тоді застрелив його. Револьвер, що його нам віддала місіс Гейверінґ, був повністю заряджений; думаю, той другий теж. Цікаво, які дурні речі роблять часом люди. Тримати в себе на стіні два заряджені револьвери!

– Що ви думаєте про цю справу? – запитав я, коли ми вийшли з похмурої будівлі.

– Ну, передусім я спостерігав би за Гейверінґом. Так-так! – сказав він у відповідь на мій здивований вигук. – Цей чоловік має темні плями на репутації. Коли він вчився в Оксфорді, виникла якась цікава історія з підписами його батька на чеках. Тоді ситуації не дали розголосу. А нині Гейверінґ серйозно зав’яз у боргах – і це такі борги, з якими він точно не захотів би піти до дядька, хоча тепер, можна не сумніватися, наш боржник отримає чималу спадщину. Так, я за ним спостерігав би, ось чому я так хотів поговорити з ним іще до того, як він зустрівся з дружиною. Але їхні свідчення збігаються, і на станції я з’ясував, що Гейверінґ таки поїхав о 18 : 15. Потяг прибуває в Лондон о 22 : 30. Після цього, за його словами, він пішов просто у свій клуб, і якщо це так, то Гейверінґ аж ніяк не міг застрелити дядька о дев’ятій, навіть якби одягнув накладну чорну бороду!

– До речі, хотів вас запитати, що ви думаєте про ту чорну бороду?

Джепп підморгнув.

– Думаю, вона дуже швидко виросла, та борода – за час п’ятимильної подорожі від станції в Елмерз-Дейлі до Мисливської хатини. Американці, яких я зустрічав, майже всі були чисто поголені. Так, саме серед американських друзів містера Пейса слід нам шукати вбивцю. Я спершу допитав економку, а потім хазяйку, і їхні історії цілком збігаються. Шкода тільки, що місіс Гейверінґ не бачила того чоловіка. Вона розумна жінка і, думаю, помітила б щось таке, що навело б нас на слід!

Я сів і написав дуже детальний звіт для Пуаро. Але перш ніж надіслати листа, мені вдалося додати до нього ще кілька важливих деталей.

Дістали кулю і довели, що її було випущено з такого самого револьвера, як той, що його поліції передала місіс Гейверінґ. Перевірили і підтвердили, що фатальної ночі містер Гейверінґ їхав саме тим потягом і прибув у Лондон. А ще зробили сенсаційну знахідку: один джентльмен, який мешкає в лондонському районі Ілінґу, перетинаючи зранку парк Гейвен-Ґрін, щоб дістатися до станції метро, помітив згорток брунатного паперу, що лежав біля рейок. Чоловік розгорнув його і побачив револьвер. Пакунок було передано місцевій поліції, і того ж вечора з’ясувалося: це той самий револьвер, який усі шукали, ідентичний зі зброєю, що її надала місіс Гейверінґ. Зі знайденого револьвера вистрелили один раз.

Про все це я написав у звіті для Пуаро. Наступного ранку від нього прилетіла телеграма:

«Звичайно чорнобородий чоловік то не містер Гейверінґ тільки ви і Джепп могли таке подумати телеграфуйте мені опис зовнішності економки й у якому одязі вона була сьогодні зранку те саме про місіс Гейверінґ не витрачайте час на фотографування приміщень ваші знімки надто темні й абсолютно не гарні».

Мені здалося, що стиль цієї телеграми був аж надто дотепний. Також я почав підозрювати, що Пуаро заздрить мені, адже я перебуваю на місці подій і можу впевнено вести справу. Вимога описати одяг двох жінок видалася мені смішною, але я виконав її, наскільки чоловік здатен впоратися з таким завданням.

Об одинадцятій прийшла телеграма з відповіддю від Пуаро:

«Порадьте Джеппові арештувати економку поки не пізно».

Ошелешений, я показав телеграму інспекторові. Той тільки тихо зітхнув.

– Він знає, що каже, наш Пуаро. Якщо від нього маємо такий наказ, виконаймо його. Щодо мене, то я тієї жінки навіть до пуття не розгледів. Не думаю, що зможу арештувати її, але точно приставлю когось спостерігати за нею. Їдьмо, поглянемо ще раз на цю жінку.

Але було вже пізно. Місіс Міддлтон, ця тиха немолода жінка, така на позір звичайна й порядна, мов крізь землю провалилася. Її валіза залишилася в будинку. У ній був тільки одяг. Ми так і не дізнались ані хто вона, ані де перебуває зараз.

Із містера Гейверінґа вдалося витягти лише кілька фактів.

– Я найняв її тижні три тому, коли звільнилася місіс Емері, наша попередня економка, через відому агенцію місіс Селбурн на Маунт-стрит. Саме через них я знайшов усіх своїх слуг. До мене прийшло тоді кілька жінок, і серед них місіс Міддлтон здалася найприємнішою, до того ж вона мала чудові рекомендації. Я тут же домовився з нею і повідомив про це агенцію. Не можу повірити, що з нею щось не так. Це була тиха приємна жінка.

Уся ця ситуація була дуже дивна. Зрозуміло, що місіс Міддлтон не могла сама застрелити містера Пейса, адже в ту мить, коли пролунав постріл, була у вітальні з місіс Гейверінґ; але, мабуть, економка була якось пов’язана з убивцею, адже чому так раптово зникла?

Я надіслав Пуаро телеграму зі звітом про останні події, пропонуючи поїхати в агенцію місіс Селбурн і розпитати про економку там.

Відповідь надійшла негайно:

«Нема чого питати в агенції вони про неї нічого не чули дізнайтеся на якому транспорті вона приїхала в хатину вперше».

Я нічого не розумів, але послухався Пуаро. В Елмерз-Дейлі було небагато засобів пересування. У гаражі стояло два розбиті «форди», а при станції було три кінні брички. У той день, про який ми питали, ані автомобілями, ані бричками ніхто не їздив. Коли про це запитали містера Гейверінґа, він пригадав, що виділив економці трохи грошей, щоб вона