Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Чому Маргарита тоді стоїть і дозволяє себе лапати цьому виродку? Чому терпить неприємні дотики? Чекає на смерть, підкорившись несправедливій долі? Якщо судилося померти, помирати треба гідно!

– Не чіпай мене! – ухиляючись від поцілунку, злісно прошипіла.

– Ти знову за старе? – хмикнув Латунін, звертаючи дівоче обличчя до себе.

– Руки прибрав! – скрикнула.

– Ти що мурмотиш, Гретко? – заржав, як коняка.

– Я сказала – руки прибрав! – переходячи на крик, стрепенулася.

– Ти проявляй характер, та не нахабній! – міцніше стискаючи зап'ястя.

– Ненавиджу тебе, хтивий виродку! – тяжко засопіла та, не відаючи, що творить, плюнула в обличчя Гришки.

– Ах ти, паскуда!

Схаменутися не встигла, як величезна ручища з гучним ляпасом прилетіла їй до щоки. В очах потемніло, а шкіра запалала, як від опіку. Ноги підкосилися, дихати стало нема чим. Не через біль від удару – через заціпеніння, що скувало тіло. Як не хотіла, але повторювала історію минулого. Колишні помилки, викликаючи жорстокість Латуніна своєю непокорою. Хоча, дивлячись на його пику, що перекосилася від гніву, навряд чи й покірність здатна її врятувати.

– Я люблю норовистих, – витираючи обличчя тильною стороною долоні, другою сильніше струсив Ритку і грубо відпустив, від чого вона, втративши рівновагу, полетіла на підлогу, –  Але ненавиджу, коли будь-яка шваль корчить із себе велику принцесу!

Упираючись долонями в підлогу, намагаючись підвестися, дівчина з-під довгих локонів, що закривали обличчя, оглянула Латуніна зневажливим поглядом. Не має різниці, що вона на підлозі й це Гришка дивився на неї зверху вниз. Маргарита не бачила себе ущемленою або на рівень нижче за мерзотника.

– Тоді ти маєш ненавидіти насамперед себе!

– Гадюка! – рев чоловіка задзвенів у вухах.

Замружилася, відчувши, як той, безцеремонно хапнувши за волосся і не очікуючи, поки Рита підніметься на ноги, потягнув за собою. Дівчина упиралася, як могла. Намагалася підвестися – марно. Вирватися також не виходило. Гришка вчепився у волосся клешнями та тяг по підлозі, як ганчір'яну ляльку, пихкаючи й підбадьорюючи смачними лайками.

Як же Одинцова ненавиділа цю подобу людини!

Помста... Давно мріяла помститися мерзотнику. Чи не кожен божий день у довбаній Інанні проклинала, обіцяючи собі: якщо хоч раз у житті доля зіштовхне її з Латуніним, зробить усе, щоб покидьок більше не бруднив світ своєю присутністю. Тоді якого дідька дозволяє робити з собою все, що заманеться?..

Так, із цієї квартири навряд чи втекти. Та є можливість запобігти будь-яким близьким контактам з твариною і позбавити у майбутньому таких же нещасних дівчат, як вона, від страшної долі.  

– Ти ж тільки так і можеш, правда? – вигукнула Маргарита, чіпляючись за одвірок, коли Латунін спробував заволочити її в кімнату.

– Що? – зупинившись, здивовано поглянув на дівчину.

– Легко бути сильним із тендітною дівчиною, так?! – замовляючи Гришку, повільно, але впевнено приймала стійке становище, піднімаючись та утримуючись завдяки дверному отвору, – Лиш в таких ситуаціях ти король!

– Зі шльондрою будь-який буде королем! – з поблажливістю спостерігаючи за потугами Ритки встати, продовжуючи смикати за волосся, наче за мотузки маріонетки.

Даремно. Дівчина, перевівши подих і завмерши, щоб зібратися з духом, заявила:

– Гнида ти, а не король!

З цими словами замахнулася і щосили вдарила коліном у пах, вириваючись з жахливого полону, але залишаючи в руці чоловіка добру частку власного волосся. Але те Одинцову хвилювало в останню чергу.

– Ти нарвалася! – скорчившись та схопившись за своє причинне місце, прошипів Гришка: – Власними руками придушу!

– Спробуй! – з викликом, але задкуючи назад, Маргарита квапливо озирнулася, сподіваючись розгледіти примарний шанс на порятунок, – А потім тобі голову знесуть за мене!

– Сизий, чи що? – здавалося, забувши про біль, гидко зареготав Григорій.

– Та хоч би й Сизий! – знову огледівшись.

Праворуч двері, ліворуч двері. Обидві закриті. Попереду Латунін. Справа вихід – саме те, що потрібно. Ліворуч – двері до невідомості. Попереду поразка.

– Не сміши! – роблячи крок у напрямку Ритки, пирхнув чоловік, – Йому бізнес дорожчий за погане дівчисько.

– Я також його бізнес, – пробубнила відступаючи.

Прикинула, чи встигне добігти до вхідних дверей швидше, ніж Гришка наздожене? Не факт. Двері праворуч ближче метра на два. Але ховатися у квартирі ворога не найкраща ідея.

– Такого бізнесу на окружній з десяток на квадратний метр.

Знову поганий смішок. Рука потяглася до ременя штанів.

– А як щодо... – очі машинально впіймали кришталеву вазу, що стояла на столику біля стіни. На вигляд велику таку вазу, важку. Зовсім поруч. Кілька кроків назад та рукою дотягнутися. – Рощина?

– Кого? 

Латунін кинувся на Ритку тієї ж миті, коли вона метнулася до вази. Спіймала, ніяково стискаючи в руках. Встигла. Обернулася до чоловіка, погрозливо виставивши руки зі своєрідною зброєю вперед.