Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Відчепися, га! Дай померти спокійно... – намагаючись відмахнутися, прошепотіла дівчина.

Тіло відмовлялося слухати, голос зривався, а очі заплющувалися. Чомусь шалено хотілося спати. Можливо, саме так і підкрадається довгоочікувана смерть?.. Десь, наче у паралельній реальності, пролунав тріск тканини, що рветься, і навколо німих та холодних рук щось обмоталося, зав'язавшись на тугі вузли.

– Ритко, не спати! – поплескування по обличчю змусили дівчину злегка відкрити повіки.

Через напівопущені вії спостерігала, як охоронець підхопив її на руки та швидко вилетів з квартири. Холодне повітря протверезило, але темрява під'їзду насторожила, змушуючи зіщулитися. Опинившись надворі, під хвиськими краплями дощу та у світлі вуличних ліхтарів, у розумі Маргарити помутніло.

– Олеже... – розглядаючи свого рятівника, спробувала підняти до його обличчя руки. Марно. Ті точно скам'янілі, – Ти прийшов за мною, так?

Обличчя осяяла подоба усмішки. Стало так тепло та добре. Забулося все зайве, непотрібне. Жаль, ненадовго...

– Угу, якщо вчасно не доставимо до лікарні, побачиш не лише Олега, а й Богдана Хмельницького, Франка і навіть Ярослава Мудрого! – незадоволено крикнув “Олег”.

Чи не Олег?..

Стрепенулась. Ні, здалося. Не Олег... охоронець нещасної Інанни.

Сергій сів з нею на заднє сидіння автомобіля. Водій щось розпитував, обурювався, але зірвався з місця, забираючи геть від злощасної квартири.

Виїхали кудись на автостраду, де й уночі не припинявся рух. Ритка крізь марево ловила миготливі вогники. Почувалася гидко, а вдіяти нічого не могла. Як п'яна. Доки в голові щось не клацнуло – за неї знову приймають рішення. Цього разу звичайний охоронець, прихвостень вищого ляльковика. Хіба це життя? Так, існування. Була не була. Снаряд в одну вирву двічі не влучає. Раз врятували – другий не подужають.

Смикнувшись до дверцят, встигла відкрити ту перш ніж Сергій помітив її маніпуляції. Спробував утримати, закрити, але автомобіль мчав на надто високій швидкості, щоб встигнути пригальмувати. Цього разу доля виявилася прихильнішою до дівчини.

Все відбувалося надто швидко, щоб Ритка встигла зрозуміти, що творить. Вилетіла з машини, ударяючись усім тілом об асфальт. Потім ще й ще раз, перекочуючись навколо себе, поки темрява остаточно не заполонила свідомість...