Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 рік

– Вибачай, Рито, сьогодні навряд чи тобі допоможу, – тільки-но Кирило з Тимуром зникли в кабінеті, одними губами прошепотів Руслан.

– Та гаразд, не звикати, – істерично посміхнувшись, дівчина обхопила себе за плечі й присіла на кут столика, розгойдуючись.

Абсурдність ситуації зводила з розуму. Коли Калачов насильно виволік її з аеропорту, не змогла навіть дати гідну відсіч. Здавалося, сили покинули й не мали наміру повертатися. Варто було Олегу зникнути з її життя, як усе перефарбувалося у сірий колір. Безликий, порожній, байдужий. Знову ця квартира, геть-чисто пронизана пафосом. Ледве золотом не обсипана. Клітка, справжнісінька клітка. І Кирило... Вічно розгніваний і незадоволений Кирило.

Дивно, але почуття провини перед чоловіком раптово зникло, варто було переступити поріг будинку. Нічогісінько Рощин не розумітиме і не прийматиме – це Рита прочитала у холодному погляді, повному нетерпіння. Кирило надто зациклений на своїй незрозумілій залежності. Втім, яка різниця? Дівчина не збиралася виправдовуватись і щось доводити. Навіть якщо Олег сьогодні зрадив навмисно, все одно піде від Рощина. В нікуди, але піде. Вона втомилася розігрувати покірність, показувати систематичну слухняність через те, що одного разу цей чоловік витягнув її із самого дна. Морально виснажилася за минулі шість, а то й усі дванадцять років. Плата за допомогу хороша штука, якщо за неї не доводиться розплачуватися все життя.

Зараз можна піти звідси, а сенс? Далеко не втече. Напевно, люди Тимура стоять і за дверима квартири, і біля під'їзду. Нічого ця втеча не дасть. Краще чесно і відверто порозумітися, а потім хай буде, що буде.

– Тобі дуже дісталося? – повернувшись до Буртенка, що невпевнено м'явся позаду, холоднокровно уточнила Одинцова.

Не хотілося, щоб через неї постраждав невинний, просто щиро охочий допомогти. До того ж добре обізнана про жорсткі методи Рощина, котрі він застосовував щодо ймовірних зрадників.

– Мені теж не звикати, – відбив Руслан, усміхнувся.

Але тут же скривився, притиснувши пальці до розбитої губи, підтверджуючи, що легко з рук йому нічого не зійде. Перша на сьогодні зустріч із Бурею, коли Тимур заштовхав дівчину до під'їзду, підтверджувала це.

Калач мав величезний зуб не лише на Маргариту, а й на Буртенка, котрий виконував роль пішака у чужій грі. Жертва обставин, якому доводилося ламати комедію перед уявними начальниками, щоб не викрити себе. Схоже, сам Руслан до кінця не усвідомлював, чим завершиться цей спектакль і в ім'я чогось затіяний. Тут вони з Одинцовою схожі.

Сьогодні, опинившись у майже безвихідній критичній ситуації, Маргарита остаточно зрозуміла, що в цьому театрі абсурду, який називався імперією Рощина, Руслан єдина адекватна людина, здатна виявити співчуття. Але і тут безліч підводних каменів та питань. Чому Буря тут? Що наговорив Кирилові? Яка ймовірність, що не розповів про неї та Олега? Та й це неважливо. Вона й сама не має наміру приховувати.

– До речі, вибач за побиту собаку, – прокашлявшись, пробурмотів Буртенко, вириваючи з сумовитих думок.

Рита насупилася, а чоловік поспішив пояснити:

– Я тебе перед Кирилом і Калачем так назвав.

– Тут ти потрапив в яблучко, – невесело реготнула, глянувши на забризкані туфлі, – Маючи такий вигляд, щиро дивуюся, чому через мою персону стільки метушні, а мені не дають жити, як сама хочу.

Звільнившись від взуття, Одинцова скривилася, згадавши про підвернуту ногу. Біль не зникла, ні. Але події, що навалилися купою, змусили забути про будь-які прояви фізичних відчуттів. Набагато чіткіше пронизував страх, ніж дискомфорт у ступні.

– Знаєш, є жінки, які не вільні розпоряджатися власною долею, – через кілька хвилин філософськи промовив Буртенко, – Ними розпоряджаються інші. В ім'я них розгоряються війни та чвари.

– Війни влаштовуються заради великих жінок. Я, на щастя, далека від них, – заперечила Маргарита.

– Зовсім необов'язково. Достатньо бути особливою для когось.

– Я не така, – зніяковіло закивала дівчина, – Ти не про те говориш, Руслане.

Більшої маячні в житті не чула. Та ще від кого? Не від закоханого в неї по вуха Олега. Не від шаленого через бажання Кирила. Від Буртенка, котрий раніше, готова посперечатися, відчував щиру антипатію до неї.

Про яку особливість йдеться, якщо Рощин, називаючи Королевою, своїми діями втоптує в бруд так, що, здається, ніколи звідти більше не вибереться, а Олег не намагається повідомити щодо подальшого плану дій? Вона звичайна жінка з минулим вуличної дівки!

– Думаєш, мені самому не дивно це казати? – фиркнув чоловік, скануючи її очима, – Для мене досі загадка, чому двом кардинально різним чоловікам рве через тебе дах. Схоже, цей факт не піддається законам логіки та роз'ясненням. Якщо навіть я, замість того, щоб рятувати свою дупу, стою тут і намагаюся знайти варіант порятунку тобі, то ти справді особлива.

Відповісти Марго не встигла. З кабінету Кирила поважно виплив Тимур. Оглянув її зневажливо та діловито звернувся до Руслана:

– Чого втираєш, розумнику? Давай руки в ноги та бігом на вихід.

Скрипнувши зубами, Буря непомітно підморгнув Риті й пройшов до дверей. Калач, обернувшись, нарешті підколов: