Його нагорода - Лія Серебро

Настав час здавати літню сесію і Анжеліці, як не крути, необхідно було ретельно підготуватися до іспитів. Все ж таки навчання для неї було одним із головних пріоритетів.  На час сесії вона вирішила взяти невелику паузу, щоб підготуватися до майбутніх іспитів. Алекс, хоч і неохоче, але погодився з умовами дівчини, що цими днями він забиратиме дівчину для спільного обіду, ну а вечорами вона готуватиметься до іспитів.

 Це був передостанній курс і Анжеліка мала отримати диплом спеціаліста. 

-"У нас ще ціле життя попереду!" - заспокоювала себе Анжеліка в ті моменти, коли дуже сумувала за Алексом. Але все ж не було жодного дня що б вони не побачилися.

 Одного разу, повертаючись додому після передекзаменаційної консультації, вже практично біля самого під'їзду, Анжеліка раптом почула, як хтось кличе її на ім'я. Обернувшись, вона побачила молодого хлопця. Він махав їй рукою, щоб та зупинилася.

 -Анжеліка! Привіт! Сестричка! - крикнув хлопець підбігаючи ближче до Анжеліки.

-Макс?! А що ти тут робиш? Ти з тіткою Іриною тут? - здивувалася Анжеліка, вочевидь не очікуючи бачити свого двоюрідного брата, який жив у сусідньому місті майже за чотириста кілометрів від неї.

-Ми не бачилися відтоді, як закінчили школу! Ти дуже змінився! Я б тебе не впізнала якби просто так побачила в натовпі!

-Так, я подорослішав і дуже змінився, Анжеліко! - сказав самовдоволений брат.

-Ти вступив кудись? Вчишся? - цікавилася Анжеліка.

-Закінчую технічний коледж! - з гордістю відзвітував Макс.

  Треба сказати, що в Анжеліки були не зовсім приємні спогади про її двоюрідного брата. У дитинстві їхні сім'ї часто приїжджали одна до одної в гості, і однолітки Макс і Анжеліка за весь цей час встигли добряче пізнати один одного. Він знатно встиг насолити Анжеліці і порядком їй обриднути. Самі риси обличчя Макса, а саме гострий ніс і вузькі очі, що завжди бігають, видавали його нахабне і підленьке нутро. Часто він підставляв Анжеліку під незручні ситуації і доводив наївну дівчинку до сліз. А потім, як ні в чому не бувало, мирився з дівчинкою, і за деякий час знову все починалося по новому. На всі скарги Анжеліки на Макса ні її, ні його батьки не реагували всерйоз. У підростаючих дітей завжди є що не поділити між собою. І їхні сварки батьки розглядали лише як підлітковий максималізм.

-Не перебільшуй і не роби з мухи слона! Ви брат і сестра! Хоч і двоюрідні, але завжди мусите бути горою одне за одного й триматися разом!" - повторювала мати Анжеліці щоразу, коли та приходила їй скаржитися на чергову витівку Макса.

 А той завжди в усьому звинувачував Анжеліку. Відтоді як вона пам'ятає себе. То він з'їв усі цукерки з коробки і тикав пальцем в Анжеліку, що це вона сама все зробила. То розбив три десятки яєць, викинувши їх з балкона на голови перехожих, і знову сказав, що це Анжеліка запропонувала. То приніс додому дохлого горобця, засунув його в цукорницю і знову переклав провину на Анжеліку. Абсурдних ситуацій було мільйон. Стосунки з братом для Анжеліки були суцільним стресом і нервуванням. Щоправда, стаючи дорослішим, Макс трохи більше став розсудливим. Його витівки і розіграші в бік Анжеліки траплялися все рідше. Але коли траплялися, то вони вже не були такими нешкідливими, як у дитинстві. Часто він позичав у Анжеліки гроші і не віддавав. Одного разу він усіма правдами і неправдами, умовив розбити її скарбничку, в яку Анжеліка цілих десять років збирала монетки. Частина накопиченого він нібито позичив, іншу частину благополучно поцупив і витратив невідомо на що.

 Закінчилося все тим, що сестри, мати Анжеліки і мати Макса, ґрунтовно посварилися на цьому ґрунті і перестали приїжджати сім'ями одна до одної в гості.

- Краще б ми взагалі не знали одне одного, моя нервова система була б цілішою!" - якось сказала вона матері.

Родичів не вибирають на жаль, він подорослішає, стане чоловіком і стане розсудливим, - без будь-якої надії в голосі відповіла їй мама.

-Сплю і бачу, це його сутність! Дволикий, брехливий лицемір! Він завжди буде таким!" - із сумом підмітила Анжеліка.

Пауза некомфортного мовчання утворилася між братом та сестрою.

 -Так і будемо стояти тут? Чи ти мене запросиш до себе? Мамо, тато вдома? Давненько я не бачив тітку Маргариту, скучив за вами!

 Хлопець здався Анжеліці щирим у цю хвилину.

-Ну й справді! Люди дорослішають, змінюються, стають серйознішими, зрештою!" - подумала Анжеліка.

- Заходь... Перекусимо що-небудь. Я не знаю, чи вдома мама з татом, але ти можеш дочекатися їх. Як поживають твої батьки?" - вона знову з недовірою оглянула брата з ніг до голови.

-На пенсії! Займаються садом і городом! Завели курей. Чесно кажучи, остогиднув цей їхній город! Картоплю посади! Картоплю викопай! Траву виполоти! Сумнівне задоволення. Скільки разів я їм казав, що все це можна зараз купити! Не ні! Їм потрібен город!

-Так ти їм допомагаєш? Щось не віриться! - засумнівалася Анжеліка.

-Ще як! Ще й із консервацією матері допомагаю! - гордо похвалився Макс.

 Коли вони зайшли в передпокій, хитренькі очі Макса, які й без того бігали, забігали зі ще більшою швидкістю.