Його нагорода - Лія Серебро

-Зараз же не будні дні, навряд чи хтось прийме.- згадала Катерина.

-Сідайте в машину, дівчатка. Я знаю куди і до кого ми поїдемо!" - твердо сказав Алекс.

-Еуард! Вітаю! Сто років сто зим! Ти на робочому місці зараз? ... Я за пів години буду! Потрібна твоя констультація! - перед тим як завести машину, Алекс комусь подзвонив.

Поки вони прямували до лікарні, Алекс докладно їм розповів куди і кому вони їдуть.

-У мене є дуже хороший друг. Дружимо з ним із дитинства. Так само він, за сумісництвом, завідувач онкологічного відділення в хорошій приватній клініці! Він нас уже чекає! Я думаю, йому не важко буде з'ясувати, що з тобою, Катерино.

Дівчата синхронно, не промовивши ні слова, кивнули головами, погоджуючись з Алексом. Катерині не терпілося скоріше з'ясувати, що з нею. А Анжеліка щиро переживала за свою подругу.

  Фойє приватної клініки іскрило своєю чистотою і до блиску вимитим білим кахлем. Над сходами висіли таблички, що вказували напрямки до відділень.

-Нам на третій поверх! -сказав Алекс і повів дівчат за собою.

-Дружище! Як я радий тебе бачити! Чоловік середніх років, побачивши Алекса, одразу ж припинив розмову з медсестрою і попрямував до них на зустріч.

Він був невисокого зросту і приблизно одного віку з Алексом. Анжеліка зазначила, що зовні він дуже схожий на якогось кіноактора з медичного серіалу, тільки зараз вона не могла пригадати на якого.

 Поки чоловіки розмовляли й Алекс пояснював його другові причину приїзду, дівчата перешіптувалися.

 -"Як добре, що в тебе є Алекс, а в Алекса знайомий лікар!" - пошепки зробила висновок Катерина.

-Катюш, я думаю, все буде добре! Тримайся! Зараз, напевно, тебе обстежать і з'ясують що з тобою! - Анжеліка взяла за руку розгублену Катерину.

Намагаючись тримати себе в руках, Катерина схлипнула. Лікар покликав дівчину в кабінет.