Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз

Сліп чув про Юду лише краєм вуха. Він не був певен щодо його особистості, але розумів, що той належить радше до поганих хлопців, аніж до хороших.

— Про що ти торочиш? Хто кого вішає?

— Нічого... Тобі не зрозуміти цього. Ти голодний? — вона витерла рота затиллям долоні.

— Де гроші?

— Ти не голодний? Я придбала для тебе стейк.

— До біса стейк! Де гроші?

Вона подивилась на нього, шокована жадібністю, що викривила це красиве худорляве обличчя.

Непевно звівшись на ноги, Наталі підійшла до серванта. Дістала із шухляди гроші й охайними пачками віддала їх Сліпові.

Її серце стиснулося, коли вона побачила, з якою ніжністю він пестить гроші. Невже це той чоловік, якого вона кохала так відчайдушно, який відкрив для неї потаємні двері?! Ні! Перед нею — жадібна, жорстока молода тварина, що торкається до грошей так само пристрасно, як і до її тіла.

— Ти задоволений?

Він проігнорував її запитання і почав запихати гроші собі в кишені.

— Що ти робиш? — Її голос став різким.

Заховавши останню пачку грошей, Сліп поглянув на жінку.

— Забираюся нафіг звідси, ось що я роблю.

— Маєш на увазі, що тепер, коли отримав гроші, ти... ти не хочеш мене?

— Та хто б узагалі тебе захотів? — він тицьнув на неї пальцем. — Дам тобі пораду. Віднині, крихітко, тримай ноги міцно стиснутими. Це — твоя проблема. Ти так собі могилу викопаєш, — сказав він і пішов.

Наталі заклякла, притиснувши руку до серця, що сповільнило його биття. Вона слухала, як спускається ліфт, назавжди забираючи Сліпа з її життя.

Повільно підійшла до стільця і сіла. Не рухалася, доки стрілки годинника на стіні позначали минущі години. Коли денне світло почало тьмяніти, заціпеніння полишило Наталі. Вона випростала довгі стрункі ноги. Її мозок знову запрацював. «Зрештою, — сказала вона собі, — чому він повинен перейматись? Я мала передбачити, що таке трапиться». Заплющила очі. Вона — сіра мишка, і зараз їй вказали на відсутність харизми чіткіше, ніж будь-коли в житті. Вона увесь час молилася, чекала й сподівалася на диво, однак цей рік був точно не створений для чудес.

Наталі подумала про довгі самотні ночі, що чекають на неї. Вона також знала, що тягар провини тиснутиме на її свідомість. Вона вчинила огидну зраду, тільки щоб Сліп залишився з нею. «Навіщо жити далі? — запитувала вона себе. — Сподіватися на примирення із собою неможливо... То навіщо жити далі?»

Жінка зайшла на кухню. Рухаючись повільно, як сновида, вона знайшла маленький гострий ніж для овочів. Узявши його, рушила до ванної, де зачинила двері на засув. Увімкнула крани і стояла в напівтемряві, доки ванна не наповнилася наполовину теплою водою. Жінка зняла черевика й ступила у ванну. Плісована спідниця надулася, тож Наталі притиснула її до ніг. Вона відчувала, як вода приємно обмиває крізь одяг її зболіле тіло.

Вона лежала непорушно. Чи буде боляче? Кажуть, це найпростіший спосіб померти. Зціпивши зуби, Наталі різнула гострим ножем по лівому зап’ястю. Поріз виявився глибоким, і вона ледь погамувала крик болю. Ніж випав з долоні. Якусь мить вона спостерігала, як вода навколо неї стає рожевою і темнішає, а потім заплющила очі.

Жінка лежала, думала про Сліпа, про його привабливе обличчя, довгі пасма чорного кучерявого волосся і прекрасне сильне тіло, аж доки спокійно не вислизнула із життя, що більше не було їй потрібним.

Розділ четвертий

Армо Шалік повернувся до свого номера в понеділок, о 8:30 ранку. Його зустрів Шерборн із повідомленням про те, що Феннел уже в Парижі. Доки Шалік сидів за столом і похмуро зиркав на асистента, той пояснив йому обставини справи.

— Сподіваюсь, я вчинив правильно, сер. Якби я міг зв’язатися з вами, то обов’язково спитав би вашої думки.

У Шаліка видалися кепські заміські вихідні з дівчиною за викликом, про що він, звісно, не мав жодного наміру повідомляти Шерборна. Однак особисте фіаско тільки посилило його гнів.

— Чудово, Феннел зник. А він не поділився міркуваннями щодо справи Каленберґа?

— Ні, сер. Феннел примчав сюди й полетів геть, як комета.

Шалік передчував, що понеділок виявиться жахливим. А якби дізнався, що три плівки, де записано деталі його плану з викрадення персня Борджіа, вже лежать на столі Макса Каленберґа, то вважав би цей день абсолютною катастрофою. Та єгиптянин цього не знав.

Роздратований і знервований, він зібрав о 9:30 нараду, на якій пояснив Ґеї, Ґеррі та Кену Джонсу, що Феннел мусив поїхати й тепер перебуває в Парижі.

— Нема потреби вдаватись у деталі, — сказав Шалік. — Містер Феннел відбув настільки квапливо, що не встиг поділитися зі мною думками щодо заходів безпеки, які вжив Каленберґ. Сподіваюся, він розкаже про це вам, коли ви всі зустрінетесь у готелі «Ренд Інтернешнл». Оскільки в мене сьогодні надзвичайно зайнятий ранок, не бачу потреби продовжувати наші з вами збори, — Шалік перевів погляд на Ґеррі. — Ви ретельно вивчили карти, які я вам дав?

— Так, жодних проблем, — відповів пілот. — Я можу дістатися туди.

— Гаразд. Отже, тепер доля операції у ваших руках. Я зробив усе можливе, щоби спростити її для вас. Тепер усе залежить тільки від вас. Ви відлітаєте сьогодні, а до Йоганнесбурга прибуваєте завтра вранці, — шеф змовк, завагався, а тоді продовжив: — Маю чесно попередити вас, що Феннел — небезпечний злочинець, однак без нього не обійтись, якщо хочемо досягти успіху, — він поглянув на Ґеррі: — Здається, ви спроможні подбати про себе, тож попрошу вас подбати і про міс Десмонд.

— Із задоволенням, — спокійно відповів Ґеррі.

— Ох, Армо, — нетерпляче втрутилася Ґея. — Ти ж знаєш, що я можу й сама дати собі раду. Навіщо метушишся?

— Чоловіки завжди хвилюються за красивих жінок. Я не виняток, — Шалік, знизавши опецькуватими плечима, глянув Ґеррі у вічі. Пілот кивнув. — Ну гаразд, bon voyage[12] й успіху! Шерборн віддасть вам квитки та повідомить усі необхідні деталі.

Коли трійця пішла, Шалік узявся шукати перелік зустрічей, який Наталі завжди лишала йому на столі. Не знайшов. І знову товстуна охопило відчуття, що понеділок виявиться не просто виснажливим. Він розгнівано зайшов до кабінету секретарки і вражено з’ясував, що за столом її нема — вперше за останні три роки. Поглянув на годинник: десята ранку. Повернувшись до свого кабінету,