Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз
— Якщо ви кажете, що вона спрагла за сексом, вона його отримає. А оскільки цим займуся саме я, то вона захоче ще і ще, — Сліп уважно зиркнув на Бернетта. — Копи не втручатимуться?
— Про це навіть не йдеться.
— Якщо вони впхають свого носа, я линяю. Я не в захваті від цієї роботи.
Бернетт холодно зиркнув на нього.
— Але ви її виконаєте?
Сліп знизав плечима.
— Сказав же, що так.
— Витягніть з неї стільки грошей, скільки зможете. Я хочу, щоб вона опинилася в катастрофічному фінансовому становищі, уся в боргах.
Сліп звівся на ноги.
— А як щодо авансу? У мене в кишенях вітер свище.
— Після завершення справи, — різко сказав Бернетт і махнув рукою, демонструючи, що аудієнцію закінчено.
Холодного січневого вечора Наталі Норман побачила, що спустило задню праву шину її авто. Вона працювала допізна і тепер прагнула чимшвидше потрапити додому в гарячу ванну. Припаркувавши, як і завше, свій «остін-міні» в сліпому закутку біля Парк-лейн, вона саме стояла і тремтіла на колючому вітрі, безпорадно витріщаючись на спущену шину, коли з тіні виринув високий худорлявий юнак у напівпальто, прикрашеному овечою шкірою. Руки він глибоко запхав до кишень чорних гіпстерів.
Сліп заздалегідь дізнався, де Наталі паркує машину, і саме він п’ятдесят хвилин тому спустив її шину. Відтак сховався в найближчому під’їзді, мерзнучи й лаючись, аж доки не угледів, як вона підійшла до машини. Так він уперше побачив Наталі. Коли вуличний ліхтар освітив її довгі, стрункі ноги, Сліп повеселішав. Він готувався до дамочки з товстезними ногами, якими можна підпирати рояль.
Молодик чекав, розглядаючи Наталі. Та щойно її обличчя потрапило в світло ліхтаря, як він скривився. Гарне тіло, але фізіономія бляклої, спраглої за сексом старої діви, в якої харизми не більше, ніж у втопленої кішки.
«Господи! — подумав він. — Чи не доведеться мені застосовувати уяву, аби змусити себе трахнути її?»
— У вас проблеми, міс? — запитав Сліп. — Може, вам допомогти?
Його несподівана поява заскочила Наталі зненацька. Вона безпорадно роззирнулася праворуч та ліворуч, але в закутку не було нікого, крім них.
— У моєму авто проколото шину, — нервово сказала вона. — Усе гаразд, я викличу таксі... Дякую.
Сліп став під вуличний ліхтар, аби жінка могла його роздивитися. Вони зиркали одне на одного, і Наталі відчула, як її серце забилося швидше. «Він худорлявий і високий, як прекрасний молодий звір», — подумала вона. Її збуджувало його кучеряве волосся, що спускалось аж до коміра. Наталі відчула, як у ній заграла кров — так бувало завжди, коли вона бачила справді маскулінних чоловіків, але її бліде, позбавлене виразу обличчя нічогісінько не виражало.
— Зараз поремонтую, — сказав Сліп. — Ховайтеся в машину, міс, не стійте на холоді. Бррр! Зимно, правда ж?
— Так... Але прошу, не завдавайте собі клопотів. Я спіймаю таксі.
— Заскакуйте всередину... Я все поремонтую. Ви й оком не змигнете.
Вона відчинила дверцята й, вдячно сховавшись в маленькому авто, причинила їх за собою. Жінка спостерігала за Сліповими рухами. Він діяв дуже швидко. За десять хвилин підійшов до вікна машини, витираючи руки ззаду об гіпстери.
— Усе полагоджено, міс... Можете рушати.
Вона дивилася на нього крізь відчинене вікно машини. Він нахилився вперед і поглянув на неї. «Невже в цих юних очах майнула обіцянка?» — запитувала себе Наталі. Її серце стрибало, наче щойно викинута на берег рибина.
— Вас підвезти?
Вона усміхнулась, і тоді Сліп вирішив, що дивитись на неї не так уже й гидко.
— А ви не проїжджатимете повз Найтсбрідж? — запитав він, знаючи, що саме там вона й живе.
— Так... Черч-стрит.
— Добре... Підвезти мене було б люб’язно з вашого боку.
Сліп обійшов машину і сів біля Наталі. Коли його плече доторкнулося до її, жінку неначе вдарило електричним струмом.
Вона гнівалася на себе, адже її руки тремтіли так сильно, що вона не могла вставити ключ у замок запалювання.
— Вам холодно. Хочете, я покермую, міс?
Вона мовчки віддала Сліпові ключі. Молодик вийшов з машини, а Наталі тим часом пересунулася на пасажирське сидіння. Її спідниця зачепилася об важіль передач. Жінка завагалась, але знаючи, що ноги та стрункі стегна — єдина приваблива риса її тіла, лишила спідницю там, де вона й була.
— Я страшенно змерзла, — видушила із себе Наталі, коли Сліп вмостився у крісло водія.
— Я також... Мерзенна погода.
Наталі гадала, що молодик їхатиме напоказ швидко, але помилилася. Він кермував добре, зі швидкістю не більшою за 30 миль у годину та з професійною впевненістю, яка здивувала її.
— Ви мешкаєте в Найтсбріджі? — наважилася запитати жінка.
— Хто — я? — він розсміявся. — Не для мене така розкіш. Я живу в щурячій норі у Парсонс-Ґрін. Недавно вилетів з роботи. Просто коли в мене лишається останній фунт, я люблю прогулюватися Найтсбріджем і витріщатися на вітрини. Уявляю, що б накупив собі в «Гарродзі»[11], якби мав купу грошви.
Наталі розглядала привабливий профіль Сліпа, знову відчуваючи шалений напад бажання.
— А чому ви втратили роботу? — запитала вона. — У наші дні людям не можна бути без роботи.
— Я захворів. У мене слабкі легені... часом нездужаю. Ось і звільнили. Наразі я без роботи два тижні, — сказав Сліп і подумав: «Я мастак до побрехеньок. Уже майже сам собі повірив». Однак, відчувши, що трохи переграє, він додав: — Наступного тижня обов’язково щось підшукаю, бо зараз почуваюся добре.
Наталі обдумувала почуте.
— Я рада.
Він повернувся й подарував їй усмішку, завдяки якій отримав своє прізвисько. На краю свідомості вона відчувала, як зростає її бажання.
— Вам не варто хвилюватися через мене, міс. Ніхто, разом зі мною самим, через мене не хвилюється, — він зробив паузу, а тоді продовжив: — А ви пізненько затрималися сьогодні...
— Я часто працюю допізна.
— Черч-стрит, кажете?
Тепер вони проїжджали повз станцію метро «Найтсбрідж».
— Так.
— Ви мешкаєте одна?
«О так, — гірко подумала Наталі. — Одна... і завжди самотня».
— Так.
Сліп зиркнув на її ноги, відкриті вище колін. «Бідна дурепа! — подумав він. — Це буде так просто».
— Чимало людей живуть одні, — відказав він. — Повертаючись з роботи, вони зачиняються в похмурих кімнатах до ранку, аж доки знову не доведеться йти на роботу. Саме тому я люблю
