Адвокат негідників - Джон Гришем

— Якого саме розгляду ви хочете? — крекче суддя.

— Я хочу, щоб ця жінка, Марло Вілфанг, з’явилася на місці свідка під час закритого розгляду. Ви двоє затялися-підловити мене на недозволеному контакті, тож нумо розставимо крапки над «і». Я маю право захищати себе. Відправте присяжних додому на день і розставимо все по місцях.

— Я не відправлю присяжних додому, — заперечує він, переможений, опускаючись в крісло.

— Гаразд. Протримайте їх день під замком. Мені байдуже. Ця дівуля вам збрехала, тим самим втрутившись в перебіг слухань. Її мати в жодному разі не може залишатися присяжною. Це може бути підставою для скасування слухань, і це точно підстава для відміни судового рішення через п’ять років. Воля ваша.

Вони слухають, бо вони дуже налякані і вкрай недосвідчені. Я домагався скасувань слухань, відміни рішень. Я проходив через це багато разів — виступав на арені, де на кону стоїть смертна кара і одна помилка може зруйнувати процес. Вони — новачки. За сім років свого суддівства Кауфман головував на двох слуханнях у справах про тяжкі вбивства. Гувер відправив на страту лише одну людину — ганьба для прокурора в цьому регіоні. Два роки тому він провалив справу, в якій загрожував смертний вирок, з таким тріском, що судді (не Кауфману) довелося заявити про скасування слухань. Потім ще й витрати було відшкодовано. Їм таке не по зубах, вони сіли в калюжу.

— Хто готував скаргу? — питаю я.

Ніхто не відповідає.

— Слухайте, — продовжую, — лексика, використана тут, могла надійти лише від юриста. Обивателі так не висловлюються. Це ваш офіс підготував, Гувере?

Гувер силкується тримати себе в руках, але потроху впадає у відчай, тому видає таке, що навіть судді Кауфману не віриться:

— Пане суддя, ми можемо продовжувати з Тротсом, поки пан Руд сидітиме у в’язниці.

Я вибухаю реготом, а суддя Кауфман має такий вигляд, ніби отримав ляпаса.

— О, так і зробіть, — кепкую я. — Вам вдавалося лажати з першого дня слухань, тепер так і зробіть, — подаруєте Ґарді скасування рішення.

— Ні, — озивається Кауфман. — Пан Тротс досі не зронив жодного слова, тож буде краще, якщо те хлоп’я і далі сидітиме там з недоумкуватим виразом обличчя.

І хоч це мене смішить, я суворо дивлюсь на Його Честь, а тоді так само суворо на репортера, яка все це фіксує.

— Це закресліть, — спохопившись, гримає на неї Кауфман. Ну й кретин. Слухання часто скидаються на дешевий цирк, адже щось постійно випадає з уваги. Те, що починалося як потішна спроба принизити мене, тепер більше схоже на жахливу ідею, принаймні для них.

Я не хочу, щоб у Гувера з’явилися які-небудь хороші ідеї — щоправда, навряд чи мені є про що хвилюватися, — тож, аби не дати йому заспокоїтись, підливаю трохи бензину у вогонь:

— Зі всіх дурниць, досі сказаних на слуханнях, то була найдурніша. Бенні Тротс. Оце так жарт! Ви хотіли всадовити його в перше крісло.

— Яка ваша позиція, пане Руд? — зітхає Кауфман.

— Я не піду в залу засідань, поки ми не розглянемо недозволений контакт із присяжною номер вісім, чарівною пані Тлінною Ростон. Якщо я справді під підозрою, киньте мене у в’язницю. Зараз скасуванню слухань я віддав би перевагу над потрійним оргазмом.

— Немає потреби бути грубим, пане Руд.

Гувер починає нітитися й затинатися:

— Ну, гм, пане суддя, гм, я вважаю, ми могли б розібратися з недозволеним контактом і звинуваченням пізніше, скажімо, після слухань. Мені... я готовий свідчити. Просто, гм, зараз у цьому немає необхідності.

— То навіщо ви це починали, Гувере? — питаю я. — Чого ви, як клоуни, тішилися недозволеним контактом, якщо ви збіса добре знали, що ця Вілфанг бреше?

— Не називайте мене клоуном, — форкає суддя Кауфман.

— Вибачте, пане суддя, я не вас мав на увазі. Я мав на увазі всіх клоунів в офісі прокурора, зокрема й самого державного обвинувача.

— Хотілося б більш високого рівня дискусії, — зауважує суддя.

— Прийміть мої вибачення, — я вкладаю у ці слова якомога більше сарказму.

Відступивши до вікна, Гувер розглядає ряди занедбаних споруд, з яких складається Мейн-стріт у Міло. Кауфман відступає до книжкової шафи позаду стола й уважно вивчає обкладинки книжок, яких і до рук ніколи не брав. Напруга зростає. Треба приймати важке рішення, і то швидко. І якщо Його Честь вчинить неправильно, наслідки відчуватимуться ще ой як довго.

Нарешті він обертається і каже:

— Гадаю, нам варто допитати присяжну номер вісім, але ми не робитимемо цього там. Ми проведемо допит тут.

Розвиток подій стає одним із епізодів слухань, який збентежує позивачів, присяжних і спостерігачів. Решту дня