Адвокат негідників - Джон Гришем

На думку Слона, який покладається на свої темні джерела, Пілей ледь не кожного суботнього вечора зависає у клубі під назвою «Блу енд Байт». Це приблизно за милю на схід від Міло, колись це була автомайстерня. Зараз там звичайна провінційна забігайлівка з дешевим пивом, більярдними столами і живою музикою по вихідних.

У суботу приблизно о десятій вечора ми зупиняємося на переповненій пікапами парковці. У нас теж пікап — орендований «Додж Клаб Кеб» із двигуном «Рем» і великими покришками. Він, може, надто чистий, як для цього клубу, але ж він належить Гертц[1], а не мені. За кермом Напарник, він має скидатися на роботягу, щоправда, виходить не дуже. Він змінив свій щоденний одяг, вбрався у джинси і футболку з ковбоєм, але це не допомогло.

— Уперед, — оголошую я з переднього пасажирського сидіння. Тадео і Мігель вистрибують із заднього сидіння і невимушено заходять до клубу. Біля дверей їх зустрічає викидайло, який вимагає по десять баксів за вхід з кожного. Він несхвально оглядає їх. Зрозуміло, вони ж смагляві латиноамериканці. Та принаймні не чорні. За словами Слона, мексиканців «Блу енд Байт» ще потерпить, а от чорне обличчя спровокує справжнє безчинство. Але непокоїтись не варто. Ця місцина не привабить жодного притомного чорношкірого хлопця.

Однак безчинство вони таки отримають. Тадео і Мігель замовляють пиво на людному барі й успішно змішуються з натовпом. На них трохи поглядають, але не дуже прискіпливо. Якби ж ці жирні п’яні селюки тільки знали. Тадео голими руками може вирубити будь-яких п’ятьох із них менш ніж за хвилину. Мігель, його брат і спаринг-партнер — чотирьох. По п’ятнадцяти хвилинах спостереження за присутніми і вивчення обстановки Тадео підкликає бармена і каже бездоганною англійською:

— Знаєте, мені треба віддати певну суму хлопцю на ім’я Джек Пілей, але я не впевнений, що зможу його впізнати.

Заклопотаний бармен киває на ряд кабінок біля більярдних столів і додає:

— Третій столик, чувак у чорній кепці.

— Дякую.

— Нема за що.

Вони замовляють ще по пиву і гають час. За столиком Пілея дві жінки і ще один чоловік. Купа порожніх пляшок, всі четверо хрумкотять смаженим арахісом. Частина атмосфери «Блу енд Байт» — порожня шкаралупа кидається на підлогу. У дальньому кінці приміщення заводить свій виступ якийсь гурт, з десяток відвідувачів підриваються танцювати. Пілей, очевидно, не танцюрист. Тадео шле мені повідомлення: «ДП знайшли. Чекаємо».

Вони ще трохи сидять. Ми з Напарником теж сидимо, дивимось і чекаємо, нерви на межі. Як можна передбачити результат бійки у залі, повній захмелілих телепнів, половина з яких мають членські картки НСА[2]?

Пілей зі своїм приятелем переходять до більярдного столу і збираються грати. Їхні жінки лишаються за столиком, їдять арахіс і сьорбають пиво.

— Поїхали, — командує Тадео і відходить від бару. Він проходить між двома більярдними столами і, точно розрахувавши, щосили врізається в Пілея, який думає тільки про власні справи і натирає крейдою кий.

— Якого біса! — сердито гиркає Пілей, зопалу наміряючись відгамселити латиноса. Не встигає він замахнутися києм, як Тадео завдає йому трьох ударів, жодного з яких ніхто не повинен побачити. Лівою — правою — лівою, щоразу цілячись у брову, де швидше стаються розсічення з кровотечами. Пілей важко задкує і не одразу отямлюється. Жінки верещать, зчиняється звична метушня і галас, які супроводжують бійку. Приятель Пілея реагує повільно, але нарешті замахується києм, наміряючись знести Тадео голову. Однак втручається Мігель — щосили поцілює кулаком просто йому в підборіддя. Приятель Пілея опиняється поруч із ним на підлозі. Тадео для певності ще пару разів товче обличчя Пілея, тоді прихиляється і кулею летить в чоловічий туалет. Пляшка пива пролітає і розбивається над його головою. Одразу за ним біжить Мігель, позаду здіймається галас. Вони замикаються й вилазять через вікно. За кілька секунд вони вже в пікапі, і ми спокійно рушаємо.

— Вдалося, — жваво озивається Тадео із заднього сидіння. Він витягує вперед праву руку, вона справді вся в крові. У крові Пілея. Ми робимо зупинку, я дбайливо все зчищаю.

До міста повертаємося аж опівночі.

Чудовисько, яке убило дівчат Фентрес, зв’язало їм руки і ноги їхніми ж шнурками, а тоді кинуло малих у ставок. Під час розтину Дженни на шнурку, яким були зв’язані її ноги, було виявлено одну довгу чорну волосину. І у Дженни, і у Рейлі волосся було світле. А от у Ґарді волосся було довге і чорне — хоч колір щомісяця змінювався — тож не дивно, що державний експерт виявив «схожість». Вже більше ста років фахівці знають, що аналіз волосся дуже неточний. До нього продовжують вдаватися, навіть у ФБР, коли кращих доказів катма, а підозрюваного треба дотиснути. Я