Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Я тебе благаю. З таким батьком не здивуюся, якщо хлопець бачив щось видовищніше. Помітила, що нас прийняли за іноземців?

– Тому що такі ж розбещені? – грайливо закусивши губку.

– Не виключаю. А може, виглядаємо по-європейському? Даремно вчора стільки часу витратили на оновлення твого гардероба, чи що?

– Чернишевський, тепер будеш постійно цим дорікати?

– Ні в якому разі, – пригрозив пальцем, подразнивши: – Ти єдина жінка, з якою я готовий терпіти походи магазинами.

– А було багато жінок? – запитливо піднявши брову, Маргарита насупилася.

Що це? Невже, бажана та необхідна нотка ревнощів, на яку практично не сподівався? Судячи з похмурого виразу обличчя, саме так. Треба ж... Вона не перестає дивувати.

– Не було жодної, яка могла потіснити тебе з мого серця, – викрутився Олег, в черговий раз даючи зрозуміти, що минуле – чи то її, чи то його, відтепер не має значення.

Рита розгублено посміхнулася. Від коментаря врятувала офіціантка, яка принесла їжу. Основним блюдом були рулети з телятини, начинені лавровим листом, кедровими горішками, шинкою та обсмаженими в панірувальних сухарях. Крім того, баклажани під гострим соусом з помідорів, селери, каперсів, оцту, оливок і анчоусів. І на десерт м'яке морозиво та цукерки з нугою та цілісними фісташками всередині.

За обідом розмова перетекла до нейтральних тем, не торкаючись небезпечних моментів, як сім'я та майбутнє. Ритка права – Олег дійсно форсує події. Ненароком зізнавшись про бажання повінчатися вчора та сьогодні про дітей. Та з іншого боку, він не змушує її зараз летіти в церкву або готуватися стати матір'ю. Лише хоче, щоб одразу зрозуміла ступінь серйозності його намірів. Щоб бачила, це не курортний романчик, нехай і між старими добрими друзями. Це щось більше. Те, що йому потрібне від життя.

Дівчина має прийняти цей факт. Звикнути до майбутнього, яке заслуговує. А поки що варто насолодитися вихідними, які подарували спокій та умиротворення. Хто знає, чим обернеться завтрашній день? Чернишевський ні за що не ручався. Та все згодом, завтра чи за кілька днів. Сьогодні в цілому світі не існувало більше нікого…

Сонце стояло високо над обрієм. Розпечена галька злегка вдавлювалася в ступні, а прозора морська вода приємно пестила хвилями, що накочувалися на ноги, коли Олег з Ритою, міцно тримаючись за руки, брели по березі, збираючись скоріше сховатися від зацікавлених поглядів туристів, що розташувалися на лежаках під парасольками.

Вони говорили про все на світі й водночас ні про що. Це був день, у якому не існувало жодних проблем. Де не залишалося місця ні минулому, що боляче пронизувало душу, ні майбутньому, повному невідомості та страхів. Одне теперішнє.

Ласкавий погляд карих очей, що світилися проти сонця зеленцем у тон морської хвилі. Несмілива усмішка, що викликала в куточках повік слабо вловимі зморшки. Тепло рук, міцно переплетених із його пальцями. Волосся, що недбало розвівалося на вітрі… 

Господи, як він її любить. Свою Ритку. Хіба можливо так дорожити людиною? Олег не міг намилуватися нею. Не міг надихатися.

Здається, Одинцова знову говорила. Щось серйозне. Он як смішно хмурила брівки. Але чоловік, підкоряючись бажанням, за кілька кроків долаючи відстань між ними, підхопив дівчину на руки. Від раптовості Маргарита заверещала:

– Гей, Чернишевський! Відпусти! Що ти робиш?! – попри благання, міцно вчепилася в його шию брикаючись.

– Ритуська моя! – кружляючи кохану, кинувся до моря прямо в одязі, покриваючи короткими поцілунками її обличчя.

– Божевільний! – не припиняючи смикати ногами, уткнулася носом у його груди. – Хочеш, щоби нас побачили й місцеві жителі?

– Ага, від тебе божевільний, – пробираючись далі, поки вода стала до пояса, закивав Чернишевський. – А побачать чи ні, мені паралельно.

Занурюючи Ритку у хвилі, вп'явся в уста жадібним поцілунком.

Олег дійсно ставав поруч із нею справжнім безумцем. Психом. Начхати, що побачать. Начхати, що подумають. Начхати, що в морі. Зненацька екстремально, але так неперевершено...

Потім вони перебралися на берег. Роздягалися, викручуючи мокрі наскрізь речі, залишаючись без нічого. Знову поцілунки, обійми. Переплетені та злиті докупи тіла. Розпечені камінці. Очі в очі. Шкіра до шкіри. Стук сердець в унісон. Рука в руці. Разом. Поруч. Раз і назавжди.

Згодом були прогулянки берегом. Ритка в купальнику та його сорочці, що трохи просохла на вітрі. Олег в одних шортах. 

Захід сонця, яскраво-рожевим диском впадав у водяну гладь. Сутінки, що повільно вкривали покривалом темряви землю. Чорнота небес, засіяних міріадами зірок. Багаття, розведене прямо на дикому пляжі, прихованому від цивілізації. 

Вони так і просиділи б тут до ранку, якби не усвідомлення, що вночі просто замерзнуть. Варто було запастись хоч пледами, а в ідеалі пляшкою вина. Та нічого з цього під рукою не виявилося, обіймів здавалося катастрофічно мало й довелося повертатися.

До готелю добралися досить пізно. Не бажаючи привертати зайвої уваги, розраховували поринути у номер непоміченими, але не тут-то було. На першій сходинці їх застукали, немов школярів, за якимось надзвичайним заняттям.