Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 год

Ранковий промінець сонця, грайливо заглядаючи крізь незашторене високе вікно, лагідно дражнив і засліплював. Скривившись, чоловік закрився рукою, маючи намір поспати ще, та бажанню не судилося справдитися. Поринаючи в сонне забуття, свідомість осяяла шалена думка: “Ритка!”

Олег швидко підскочив та розплющив очі, оглядаючись. Зім'ята постіль дозволила плекати в душі надію, що картинки, котрі яскравими спалахами прокручувалися в пам'яті, є реальністю, а не плодом хворої уяви. Лише акуратно складена стопка одягу біля ліжка слабко поєднувалася зі спогадами в яких, Чернишевський ладен поклястися, ці речі були де завгодно, але не на ліжку.

Замружившись, розтер руками обличчя, намагаючись зосередитись. Повільно перевів погляд на другу половину ліжка, де по логіці мала бути Рита. Порожньо. Лише вм'ята подушка підтверджувала, що поряд хтось спав.

Невже злякалася та втекла? Пошкодувала? Але вона не могла… Сама ж казала, що хоче і...

Машинально скуйовдивши волосся, сховав лице в долонях. Не жалкував ні каплі. Хіба можна жалкувати про те, чого так довго чекав та мріяв найбільше у світі? Вчорашній день став найкращим втіленням його мрії. Найсміливішим і дбайливо плеканим. Нехай до цього довелося неабияк помучитися, намагаючись витримати дистанцію і не накинутися на Риту ще в місті.

– Чернишевський, чого такий сумний? – сміх, що дзвіночком пролунав у ранковій тиші спальні, приніс полегшення на душі. 

Неспішно піднімаючи голову на голос, з подивом побачив дівчину, що сперлася на одвірок розсувних дверей, що розділяли кімнату з терасою. Вона була в його сорочці, що ледве прикривала трусики. Спутане волосся, густою копичкою було перекинуте через плече. Руки складені на грудях, а на губах лукава посмішка, що остаточно змітала будь-які острахи. 

– Іди-но сюди, Рито, – поплескавши рукою поруч із собою, покликав Олег.

– Годі спати, Чернишевський, – скривившись, відмахнулася Одинцова. – У мене є краща пропозиція.

– Цікаво, – усміхнувшись, чоловік запитливо підняв брову, – Що може бути краще? Невже сніданок?

– Чернишевськи-ий! – закотивши очі, обурилася Маргарита, – Ти хоч інколи думаєш про щось, крім їжі, в такі моменти?

– Які моменти?

Олег чудово розумів, куди хилить і в чому намагається дорікнути, та можливість подражнити дівчину приносила не менше задоволення. І якщо відверто, перекусити, дійсно, не завадить. Вчора й так з милості Ритки залишився без вечері. Щоправда, практично не засмутився. 

– Олеже, – піддаючись вперед, змовницьки сповістила, вказуючи назад: – Там такий басейн на терасі розкішний, ти не уявляєш!

– Чому не уявляю? – спускаючи ноги на підлогу, потягнувся до одягу, – Здогадуюсь.

– Ні! Це треба бачити!

І шмигнула на терасу, не залишаючи Чернишевському іншого вибору, крім як, квапливо натягнувши штани, піти слідом. Босими ногами поплівся до розсувних скляних дверей та одразу застиг, ледь стримуючи рик від миттєвого бажання. Рита була такою привабливою. Присівши на верхню сходинку, що спускала до чистої прозорої води, зосереджено розстебнула ґудзики на сорочці. Його сорочці. Схоже, сьогоднішньої ночі виявилося катастрофічно мало. Недаремно вважається, що, втіливши заповітне бажання у життя, хочеться більшого. Набагато більшого.

Дивлячись на Маргариту, Олег вкотре осяжно збагнув – нікому її не віддасть і більше не відпустить. Навіть якщо доведеться прикувати до себе ланцюгами. Навіть якщо доведеться повстати проти всіх. Яка різниця, що буде далі. Чи вдасться план Вотана? Чи сяде Рощин?.. Плювати. На все начхати. Головне, щоб вона завжди була поряд.

Є жінки, заради яких починають війни, з-за яких гинуть, за чиє кохання борються в нещадних боях... Для Чернишевського ця жінка Рита. Заради неї готовий порушити інструкції та забити на будь-які правила та закони. Заради неї варто було пережити весь жах і витримати ув'язнення. За неї горлянку перегризе. Вб'є і не покається. І це не пусті слова.

– Чому ти так дивишся? – закусивши губу, Маргарита підняла безневинний погляд на Олега.

– Дивлячись на тебе, розумію, в чому полягає моє щастя, – обіпершись об стіну, зізнався чоловіка.

– І в чому ж? – упоравшись з останнім ґудзиком на сорочці, з-під якої виднівся ліф купальника, ошелешено глянула на Чернишевського.

Коли й встигла причепуритися? У цьому весь парадокс жіночої натури – вбиратися, заздалегідь знаючи, що незабаром доведеться роздягатися.

 – В тобі, – знизавши плечима, серйозно проголосив.

– Дурний, щастя незбагненне, – відмахнулася, кидаючи в Олега його сорочкою і явно не бажаючи продовжувати розмову, що заходила у глухий кут, стрибнула в басейн.

Пропливши туди й назад, Рита повернулася до того боку, де стояв Чернишевський. Поклавши руки на бортик, подивилася на нього.

Очікуючи подальших дій, Олег вражено спостерігав, як дівчина неквапливо вибралася з води, провокуючи та спокушаючи. Вкотре заводячи своїми цнотливими рухами та жестами. Певно, він надто залежний від цієї жінки, якщо інакше не здатний сприймати її. 

Не підводячи голови, дівчина обережно торкнулася рукою його ноги. Начебто непорочний, легкий дотик, а Чернишевського як струмом шибнуло. Він готовий був послати витримку до чортів собачих і, підхопивши Ритку, знову заволодіти нею прямо тут. Та терпів з останніх сил, щоби зрозуміти, що задумала спокусниця.