Його жага - Альбіна Яблонська

Марсель

Двері відчинилися. На порозі з'явилася та, через яку я потрапив до в'язниці. Потрапив незаслужено, несправедливо. Адже насправді нічого не зробив такого. Усі докази були сфабриковані, я цього не робив. Не примушував її до сексу, це просто нахабна брехня. Вона збрехала, щоби позбутися проблеми в моїй особі. Бо інакше я не пішов би, не зник би з її життя. 

Я до неї надто прив'язався. Зблизився з цим дивним дівчиськом. 

Мені хотілося бути поруч із нею, хоч би що відбувалося. Добре їй чи погано. Хоче вона плакати чи сміятися, реготати після склянки віскі. Або трахатись по-чорному. Я хотів бути лише з нею. Що у цьому страшного, кримінального? Хіба це карається? Любов до красивої жінки раптом стала злочином?

Хибні свідчення. Ось як називаються реальні злочини. А за злочини доводиться платити. І якщо вже навіть я за свої заплатив авансом, то прийшла черга моєї ідеї фікс. Моєї музи, моєї слабкості. Моєї Ахіллесової п'яти, через яку життя раптом перетворилося на шлях самурая. 

Поїздка в один кінець.

Тепер мені начхати на всіх. На батька, на друзів, яких не лишилося. На кар'єру, на цілі життя. Мені очі затьмарила жага. Я просто її хочу. І крапка. Більше нічого не треба. Тільки доступ до її тіла. Цієї ночі.

— Марс? — завмерла вона з цигаркою на губі.

Стояла нерухомо. Вивчала мене поглядом. Таким шокованим, чесним поглядом ляльки. Немов пластикова Барбі. 

Хоча ні... Барбі не була така гарна, як ця баба. У легенькій лляній піжамі. Волосся мокре після душу, вітер його трохи колише, сплутує. Мені так хочеться торкнутися її пасм. Мені до одуріння закортіло схопити її за волосся, міцно смикнути за нього. І насолодитися цим стогоном... Я так багато разів про це думав, поки чекав кінця шістдесяти місяців. 

Нескінченні п'ять років у колонії суворого режиму. І ось я поряд з нею. Дивлюся на це личко. Без пудри, без помади. Без грьобаних тіней та туші навколо очей. Вона така сама, як і раніше. Хочеться скуштувати її на смак. Лизнути цю блискучу слізку на щоці. Дізнатися, чи солона вона. Як кров. Яку доводиться ковтати під час бійок за виживання. Кожен сраний день на довбаній зоні. 

Ось і прийшов мій подаруночок. Настав час відтягнутися за повною програмою.

— Чудово виглядаєш, Кем. Як ти взагалі? Твій чоловік зараз удома?

Її губи так тремтіли... Наче кульбаби на вітрі. Ось-ось зірвуться, полетять. Їх розпорошить лугами, небом. Кульбаба розлетиться по вечірньому небу, по зареву. Це мило, чуттєво, так ніжно. Як довго я не цілував її... кульбаб.

— Навіщо ти прийшов? — казала вона майже пошепки. Горло судомило. Кожне слово давалося важко. Вона видушувала звуки і боялася, що все марно. Що вона зробить проти мене? — Забирайся, Марсель. А то я покличу свого чоловіка. Джош на кухні. В нього є пістолет. І якщо ти зараз не...

— Джош на кухні? 

— Так, він поряд. Буде у нестямі від люті, коли побачить, хто прийшов.

Я задумливо дивився в її очі. Ці тремтячі від вологи карі очі. Їх наповнював жах. Але від жаху до пристрасті один крок. Буквально один крок. Я це чудово знаю. Адже пройшов через таке. Спершу було страшно, мені здавалося, що помру. Але потім я перетворив свій страх на чисту пристрасть. І ця пристрасть раптом стала моєю силою.

Все завдяки Каміллі. Це вона мене таким зробила. Перетворила на справжнього чоловіка. Сильного, завзятого чоловіка зі своїми цінностями. Хоча і трохи... виродка.

— Ти така гарна, Кем. Мені навіть не віриться, що це ти.

Я простяг до неї руку, щоби привітатись. Торкнутися краєчка одягу. Але вона раптом сіпнулася і відсахнулася. Немов застрибнула назад у будинок. Вона знала, що піде за цим. Ми ж обоє знали. Знали це обидва від початку. 

— Я покличу його, — повторювала Кем як мантру. Захисну молитву проти нечисті. Здавалося, що як це скажеш — я поріг не перейду. Так і лишуся стояти зовні. Але чи допоможе це? — Мені варто тільки закричати — і він тебе прикінчить на порозі будинку.

Вона сама не вірила своїм словам. Адже я знав, що це неправда. Просто бреше у розпачі. Цигарка так гарно висить на губі — ось-ось зірветься, впаде на підлогу. Це так сексуально. Кем іще шикарніша, ніж раніше. Не можу себе стримати — вже стояк, яйця несамовито болять від сперми. Дуже. Мені дуже хочеться засадити їй до упору. 

— Його нема. Адже я знаю. Шериф поїхав до центру у справах. І ти сама лишилася вдома.

Сигарета відірвалась від губи і впала на килимок. Тихо тліла, адже Каміллу опанувала паніка. Вона раптом зрозуміла, що я знаю. 

— Ні! — гукнула вона. І спробувала грюкнути дверима.

— Вибач, але так...

Я встиг поставити ногу за поріг. Двері натрапили на перешкоду і знову відчинилися. Спокійно зайшовши в коридор, я загасив недопалок черевиком. Нам тут тільки пожежі не вистачало... Навіщо нам вогонь у коридорі, якщо йому місце — у спальні.

— Я викличу поліцію! — випалила Кем. — Зараз подзвоню до відділку! Вони приїдуть за хвилину! 

— Викликай, — спокійно відповів я, зачиняючи парадні двері на клямку. 

Замок клацнув один раз. Потім ще один. Тепер нас ніхто не потурбує. Ніхто не увійде через довбані двері.

— Алло, поліція! — кричала вона в слухавку. — Алло, диспетчер! 

— Що, моя краса, лінія зайнята? 

Вона кричала знову і знову, намагалася додзвонитися до диспетчера, але лінія мовчить. Ніхто її не чує. Окрім мене.

На кухні щось смажиться. Ще не підгоріло, але шипіло знатно. Пахло сніданком, яєчнею з беконом. Дуже смачно, апетитно, як і сама господиня. Кем стояла, втиснувшись у куток кімнати. Обличчя рум'яне, червоніло все сильніше щосекунди. 

А ще на ній — гарний червоний фартух. У чорну клітинку. Такий акуратний, сексуальний фартух. Просто ідеальний одяг.  

Якщо ти прийшов по рольову гру.

Пограємо?