Його жага - Альбіна Яблонська

Камілла

— Чому тобі важливо розкрити цю справу? — питала я Джоша. — Ти ж не книжковий Шерлок Холмс, якого вигадав автор. Ти просто людина. Нехай і досвідчений шериф. Але ж тобі необов'язково розкривати всі справи на світі.

Чоловік протяжно видихнув, його вилиці напружилися. Йому не хотілося втрачати можливість вийти переможцем. Там, де без мене він не знайшов би розгадку.

— Так, але справи мого округу я маю клацати як горішки. Адже люди на мене розраховують. З твоєю допомогою, Кем — сам бог велів. 

— Слухай, я справді нічого не бачила корисного. 

— Камілло, я маю надати звіт до п'ятниці. Інакше справу передадуть поліції штату. Я залишусь без премії, принесу менше грошей до хати. І...

— Що?

— Я вже посперечався з пацанами, що зможу розкрити цю справу. Як і усі попередні.

Господи, він сперечався з підлеглими, що сам розкриє цю справу...

Сам. Розкриє. Як і усі попередні.

— А твої пацани — вони взагалі знають, що тобі допомагають?

— Але ж я тобі теж допоміг. Кем. — Він підійшов ближче, обійняв за плечі. Став їх погладжувати шорсткими долонями. — Пам'ятаєш, як ти провалилася в депресію? Як була неадекватна періодично. Як ти полишала будинок і йшла кудись, наче сновида. Ти могла загинути... Хто тебе шукав у такі дні? Хто тебе ловив на краю моста? Хто прихистив тебе, коли всі були проти?

— Це був ти.

— Саме так, бебі. Це був я. Тож... ти все ж таки знайдеш у собі сили і допоможеш мені з цим висяком? Як раніше...

— Такі справи мене вичавлюють, Джош. Те, що я бачу потім уві сні — це кошмар. 

— Але ж ти сьогодні бачила один такий. Адже сама казала мені. Про що ти бачила сни цієї ночі? Розкажи про це Джошу. 

Я впала йому на груди і заплющила очі. Хотілося плакати від безсилля. Від мук і дилем. Адже я не могла йому розповісти, не могла зізнатися чоловікові, що до мене уві сні приходить Марс. Але й тримати це у собі я теж не могла. Це тиснуло, вивертало душу навиворіт.

— Пробач, я ненормальна... Вибач...

З очей тихо капали сльози. Я звинувачувала себе у тому, що створюю проблеми. Я ламаю життя всім, із ким контактую. Хто мною опікується. Хто любить мене. І кого я люблю сама. Всі довкола мене страждають. А я мовчу і нічого не роблю, щоб урятувати цей світ.

Я лише ламаю його далі.

— Ти ненормальна? Та що ти таке кажеш... Чш... З тобою все гаразд. Ти нормальна. Для мене ти не просто нормальна. Ти чудова. Ти просто найкраща з людей, яких я зустрічав. 

Він гладив мене по голові і нашіптував добрі слова. А я лежала на чоловічих грудях і тільки схлипувала. Було бридко від того, що я обманюю чоловіка.

Було соромно. Мене гризло сумління.

— Ти страждаєш зі мною?

— Я тільки страждаю, коли ти плачеш, Кем... Не парся так. Нічого страшного. Доведеться віддати хлопцям сто доларів із зарплати. Спір є спір. 

Джош відпустив мене, надягнув поліцейський кашкет. Готувався піти.

Але я зібралася з силами та вирішила допомогти.

— Стривай, я правда нічого поки що не бачу. Але... може... Я могла б сказати щось конкретне, дай ти мені більше доказів. 

— Більше доказів? Так ось вони, — витяг він фотографії з папки, — на фото все.

— Ні. Я хочу подивитися на все наживо. Побачити докази, доторкнутися до них. Це може бути провідником до інсайту.

— Ти хочеш, щоб я провів тебе у відділок і показав речові докази?

— Так, — кивнула я без задніх думок.

Думала, що допомагаю йому в такий спосіб. Але відповідь була негативною.

— Вибач, але я гадаю, що це погана ідея.

Чоловік склав назад фотографії, поправив краватку. Зробив крок до дверей.

— Чому?

— Я не маю права це робити. Ти сама це розумієш.

— Але я просто хотіла допомогти...

— Нічого. Адже ти сама казала, що мені необов'язково розкривати всі справи на світі... А тепер вибач, мені треба їхати.

Я застигла посеред передпокою. І нарешті зрозуміла, в чому річ. Я це просто відчула між рядками. Чуття мене ще жодного разу не підводило.

— Тобі соромно.

Джош завмер, тримаючись за дверну ручку.

— Що?

— Ти просто соромишся мене. 

— Про що ти, жінко? Це неправда.

— Правда, — наполягала я.

— Ні, Кем. Ні. 

— Так, Джош! Це так! Ти хочеш, щоб я розкривала за тебе злочини, а сам соромишся показати мене своїм друзям! Адже... раптом вирішать, що я ненормальна. Що я дивна? Що я... відьма, — дивилася я йому у вічі. 

У його спокійні зелені очі. Він знав відповіді на запитання. Але, як і я, грав у гру. Ми обидва були нещирі останнім часом. Не здивуюся, якщо в нього ще хтось на боці. Поки я сиджу в цьому довбаному будинку, він може тинятися по всьому штату. Поліція кришує повій. Шериф завжди дуже видна фігура. 

Саме тому я сховалась за нею. Ось тільки чи не доведеться платити за це до кінця своїх днів?

— Алло, шериф слухає...

Йому зателефонували. Нашій полум'яній бесіді хтось завадив. 

Джош уважно вислухав із кам'яним обличчям. Потім відключив телефон і сказав мені:

— Мене не буде якийсь час. Потрібно поїхати до керівництва штату. Буду завтра. Нікуди не виходь, будь просто вдома. Добре? Я турбуюсь про тебе, Кем. Адже я єдиний у цьому чортовому місті, кому реально не плювати на тебе. Ти ж це розумієш? Сама ж це знаєш краще за мене.

— Вдалої поїздки.

Тоді я ще не знала, чим все обернеться для мене. Його коротка відсутність удома стане лише початком того, що зупинити вже неможливо.