Пастка для бабія - Валентина Бродська

Я прийшла на роботу на півгодини раніше, чим потрібно. В  приймальні тиша приємно огортала і дарувала відчуття спокою. Відчинила кабінет, повісила плащ в гардеробній. Поглянула на себе в дзеркало. Мій новий образ мені сподобався, замість гульки, я заплела колосок, одягла синій брючний костюм, а кросівки замінили чорні черевички на низькому ходу. Заварила ароматної кави і вмостилася на свій диван. "Зараз налаштуюся на робочий лад і все буде добре". 

Насолодитися тишею не вийшло. Зробила лише кілька ковтків, як простір прорізала гучна мелодія виклику на моєму смартфоні. Поглянула — Інна Петрівна. Взяла слухавку:

— Доброго ранку!

— Доброго ранку, Софіє, ти часом не на роботі?

— Так, я вже прийшла.

— Як добре! Хто рано встає, тому Бог подає! Я вчора домовилася з системним адміністратором, щоб він тобі якомога раніше встановив техніку, тож Сергій має скоро бути.

— Дякую, Інно Петрівно, за турботу. Чекатиму з нетерпінням.

— Нема за що! Мені телефонував Денис Олегович, просив на понеділок повну аналітику за попередній квартал. Зведеш дані по роботі всіх відділів і надаси генеральному.

— Все зроблю в найкращому вигляді! — запевнила я бувшу начальницю.

— Я в тобі і не сумнівалася, все - працюй!

І вона відключилася, а я якось незграбно поклала телефон, що він зачепив стаканчик з кавою і недопитий напій пролився на стіл і світлу підлогу.

— От, дідько! Це ж треба! — спересердя вигукнула я.

Я згадала, що вчора в туалеті бачила невелику ганчірку в шафці над умивальником. Взяла, намочила її і прийнялася прибирати. За цим заняттям мене і застали системний адміністратор і його помічники. Чоловіки були мені не знайомі. Так вийшло, що я з ними раніше не пересікалася. 

Вони, мов вихор, влетіли в мій кабінет з коробками і кейсами з інструментом.

Кинули швидке "здрастє" і, не чекаючи відповіді, почали все розпаковувати. Я мовчки знову присіла на диван.

— Так, Дімон, давай системник сюди. Монітор на стіл! Міха сверли отвори в столі. Роби так, щоб киші проводів не стирчали!

- Ой, Сєрьога, не керуй і без тебе знаємо, що робити, — з усмішкою проказав той, що Дімон.

Робота закипіла, через хвилин двадцять помічники пішли, забравши інстументи і пусту упаковку.

Сергій залишився. Це був високий молодий брюнет, приємної зовнішності. Біла футболка підкреслювала загорілу шкіру і накачаний в спортзалі торс, а чорні джинси гарно сиділи на струнких ногах. 

Сергій налаштував Міні АТС, потім прийнявся встановлювати програми на комп'ютер. В якусь мить він відволікся, розкинувся в моєму кріслі і подивився в мій бік.

— Мала, ти б не сиділа без діла! Треба сміття прибрати — те, що хлопці насверлили. Я розумію, що сексуально виглядаю, і ти залипла на мені, але роботу ніхто не відміняв!

Я від такого нахабства навіть не знала, що і сказати. Він за кого мене прийняв? Таке відчуття, наче повітря вишибло з легень.

Опанувавши себе, я вже спокійно запитала:

— Тобто, ви наказуєте мені зараз попідмітати?

— Ну, так! Чи тобі ще потрібно туалети помити? 

Видно, то було риторичне питання, бо чоловік знову почав щось переглядати на моніторі.

Я взяла смартфон і зробила вигляд, що в ньому щось читаю. Насправді, нагнула голову, щоб приховати почервонівше обличчя. В мене таке буває, коли сильно обурююся. Чоловік знову подав голос:

— Гей, Мала, а зроби-но мені каву! Подвійний еспресо без цукру! Все одно сидиш без діла. Скоро прийде власниця кабінету, а я ще не закінчив!

І знову зосередився на роботі.

— Хай вам секретарка зробить! Це її обов'язки розносити каву! — процідила я крізь зуби, встаючи з дивану і з крепко стиснутими в кулаки руками.

Наші погляди зустрілися. Не знаю, що він там прочитав на моєму обличчі, але глузливо запитав:

— Ти що? Образилася? — і гучно розсміявся. — Гей, Манюня, ну тільки не плач!

— Я не плачу! — стримуючи власні емоції, відповіла.

Сергій вийшов зі столу і підійшов до мене майже впритул. Я відчула приємний аромат його брендових парфумів.

— А ти гарненька! Ходімо зі мною після роботи в кафе, я пригощу тебе джелато.

Мабуть, він вважав себе супер-мачо і був впевнений, що я розіллюся калюжкою біля його ніг і з радістю прийму запрошення. Натомість, я лиш гірко посміхнулася кутиками губ.

— Запросіть Аліночку, здається я не вашого поля ягода.

— Пф!  Мала, ти що?! На таких, як секретарка генерального, навіть моєї пристойної зарплатні не вистачить!

"Ну от як так можна? Скільки разів за сьогодні він мене вже образив? Хам і нахаба, козел!" — крила Сергія подумки.

— А на мене значить зарплатні вистачить? — запитала і пильно подивилася чоловікові у вічі, вигнувши брову.

— Ну звісно! Ще й залишиться! По тобі ж видно, що ти дівчина проста, без закидонів! — І він торкнувся моєї щоки і підборіддя, не підозрюючи, що я вже хочу його вбити чи хоча б прибити, щоб пика не була така самозакохана.

— Проста, значить? А ви вже закінчили налаштування?

Сергій підійшов до столу і заглянув в монітор. Я пішла за ним. Адмін клацнув пару раз мишкою і з білозубою усмішкою звернувся до мене:

— Так, все супер! То що? Коли по тебе зайти?

Я протиснулась між ним і столом, сіла в крісло і зняла слухавку міні АТС. Набрала номер менеджера з персоналу. На тому кінці відповіли. Я подивилася на Сергія, смакуючи кожну його майбутню емоцію.

— Доброго ранку, це Софія Сергіївна Іскрицька, асистентка Дениса Олеговича. Будь ласка, організуйте прибирання в моєму кабінеті після встановлення офісної техніки.

Мені обіцяли якомога скоріше знайти і прислати прибиральницю. Я поклала слухавку і звернулася до Сергія.

— Дякую вам за роботу, сподіваюся, що зробили все якісно! А тепер прошу залишити мій кабінет. Ви і так мене затримали.

Я відвернулася, зловтішаючись. І старанно робила вигляд, що зайнята, відкриваючи бухгалтерську програму.