Пастка для бабія - Валентина Бродська

— Добрий день, Аліно! — гаркнула Інна Петрівна, ні граминки не переймаючись її зовнішністю.

Секретарка, невдоволено скривилася і поставила цікавий огляд на паузу, тому що поради про модний лук цієї весни ми чути перестали. Повільно повернулася до нас і сказала завчений текст медовим голоском:

— Добрий день, Дениса Олеговича немає. Він у відрядженні. Документи залишайте мені або зверніться до його заступника. Якщо у вас є питання безпосередньо до генерального, то він буде наступного тижня. Я можу записати вас на прийом згідно його розкладу, а тепер вибачте, мені потрібно працювати.

Аліночка відвернулася і зняла відео з паузи. Блогер знову запатякав.

Інна Петрівна, була не просто зла, вона була розлючена! Я це бачила по щільно стиснутих губах, зіщулених очах і вкрай незадоволеному виразу обличчя.

— Бачимо ми твою зайнятість, працівниця року! Давай сюди ключі від сусіднього кабінету! — крижаним голосом промовила Інна Петрівна.

— Я не можу Вам дати ключі від кабінету Дениса Олеговича, — буркнула секретарка, відриваючись від монітору.

— Та не потрібні мені ключі від його кабінету. За вихідні генеральний просив підготувати приміщення для своєї асистентки. Бачиш двері, навпроти свого столу? От від них і потрібні ключі! Сподіваюся кабінет готовий для роботи? — сурово запитала вона Аліночку.

— Ну таке собі... і взагалі, контроль ремонту не входить в мої обов'язки, —наспівом промовила секретарка, відкинувшись у кріслі.

— Що значить «ну таке собі?», — в тон їй запитала Інна Петрівна. 

Я тим часом спокійно стояла поряд і спостерігала за подіями.

— Ну, кабінет прибрали, меблі нові привезли, а системний адміністратор сказав, що не все ще приїхало з оргтехніки. Він буде завтра все встановлювати в першій половині дня, а Вам навіщо?

— Софія Сергіївна призначена особистим помічником Дениса Олеговича! — промовила Інна Петрівна, вказавши на мене.

Після цих слів Аліночка витріщила очі і навела на мене свій палець з довжелезним гострим нігтем. Як вона живе з такими пазурами, не розумію. Це ж жахливо незручно! Але мені з Аліною працювати разом і перебувати на одній території, тож я постаралася їй доброзичливо посміхнутися і кивнула на знак підтвердження слів Інни Петрівни.

— Вона? Та не може такого бути! — глузуючи промовила секретарка, — Хоча якщо так, то навіть і добре! На неї Денис уваги точно не зверне. І де тільки таку нечепуру відкопали!

Посміхатися мені різко перехотілося. Ну навіщо так відкрито демонструвати людям свою зневагу? Як виявилося Тактовність і Аліночка — це прямі, що не перетинаються. 

Я бачила, що Інна Петрівна майже втратила своє терпіння і насилу стримується, щоб не виказати секретарці все, що вона про неї думає у різнобарвних епітетах. Хто знає мою начальницю всіляко намагається не нариватися, але видно у блондинки ефект безсмертя.

— Аліно, у мене зовсім немає часу на пусті балачки, давай ключ! — визвірилася Інна Петрівна.

Я аж сіпнулася від хвилі злості, яка йшла від моєї начальниці, що вже говорити про секретарку. Вона демонстративно витягла з сейфу ключі і простягла їх Інні Петрівні.

— Та будь ласка, чого кричати! Хм, я думала це буде якийсь симпатичний чоловік, але ця сіра миша навіть краще. Все пізнається в порівнянні!

На цім слові Аліночка поправила декольте. В мені все кипіло і дуже хотілося вчепитися цій лахудрі в патли. Я ще не знала, що це бажання тільки міцнішатиме.