Пастка для бабія - Валентина Бродська

Інна Петрівна відчинила кабінет, і я увійшла за нею слідом. В порівнянні з моїм бувшим робочим місцем це були просто хороми.

Кабінет метрів двадцять квадратних. Синьо-сірі стіни, підлога — ламінат "дуб сантана", натяжна фігурна біла стеля. Біля однієї з бічних стін стояв великий сірий стіл зі зручним кріслом з білої шкіри. Високі стелажі з сірого, білого та синього ДСП розмістилися поруч з робочим місцем. Легкі світлі гардини захищали від весняного сонця, яке прокрадалося у вікна. Між вікнами розміщувався повноцінний білий шкіряний диван з журнальним столиком. В глухій стіні навпроти столу було ще двоє дверей, які розділяла довга тумба. Я легенько їх прочинила і не повірила своїм очам — там була гардеробна і вбиральня. Все сяяло чистотою.

Я була у захваті! В мене є власна територія, яку не треба ні з ким ділити! Це неперевершено! Це просто фантастика!

— Ось твій кабінет. Достатньо затишний. Освоюйся. Завтра, як ти чула, сюди доставлять і підключать до внутрішньої мережі комп'ютер, БФП та міні АТС.

Інна Петрівна підійшла до мене, обняла, мов рідну, і додала:

— Ти розумна дівчинка і маєш всі навички для даної посади. Немає тільки одного — характеру, але це все прийде з досвідом. Не дозволяй нікому себе ображати і користуватися тобою. Вчися показувати зуби! Зрозуміла?

— Так, — прошелестіла я.

— Голосніше!

— Так! — на сказала вже більш впевнено. 

— Вже краще, а тепер щодо роботи. Ти, як я і казала, будеш співпрацювати з моїм відділом. Звіти готуватимеш за запитом Дениса Олеговича і також загальні по проектах. Зараз скину тобі на ноутбук, переглянеш зразки. Твій робочий день починається на годину раніше, чим у Аліни. Ключі від приймальні  завтра відзразу візьмеш в охоронника. Це так, щоб ти не бігала туди-сюди. Все, я пішла, 

Інна Петрівна розпрощалася і вийшла.

Я дістала з коробки свої скромні пожитки. Поставила горщик з орхідеєю на стіл. Квітка ідеально вписалася в інтер'єр кабінету. "Потрібно ще докупити вазонів", - подумалось мені. Я розклала канцелярію в шухляди. В тумбочку заховала чашку з ложкою і чай в пакетиках. 

Хотілося б мати ще власний чайник і бутель з водою. Цікаво чи можу я таке собі дозволити за рахунок фірми? Я дістала ноутбук, відкрила віртуальну АТС і зв'язалася з офіс-менеджеркою Світланою.

Мені відповіли. Набравши в груди повітря і заодно сміливості я промовила:

— Добрий день, вас турбує Софія Володимирівна Іскрицька. Від сьогодні я нова асистентка Дениса Олеговича. Мій кабінет номер 605. Зайдіть до мене, будь ласка, зіставимо список необхідних мені речей.

Світлана чемно відповіла, що зараз прийде. Це було таке приємне відчуття! Коли в моїх батьків працювали прибиральниця, кухарка, садівник, охоронник, які виконували будь-яке прохання, я це все сприймала як щось очевидне. Так само як і тоді, коли приходила до нього на роботу. Всі намагалися мені догодити.

Тепер, попрацювавши простою аудиторкою в звичайному офісі на декілька співробітників, я відчула цей контраст.

Чайник і кулер з водою Світлана організувала протягом години. Кур'єр розмістив все на тумбі. Ополіснула і прокип'ятила новенький чайник, і нарешті заварила свій перший чай з імбирем в новесенькому кабінеті. Всілася в розкішне крісло і з блаженною посмішкою насолоджувалася тишою і спокоєм. 

Тепер я зможу чаювати в обідню перерву і не тільки. Мені більше не потрібно бути випадковою слухачкою пліток про нашого бабія чи про всі сімейні справи моїх співробітниць.

Зізнаюся, мене вважали занудою і тому давно перестали залучати до своїх розмов, а інколи взагалі забували, що я сиджу в кабінеті.

Дістала до чаю цукерки та тістечко. Ковзнула поглядом по ще порожнім стеллажам і зраділа, що мені не доведеться більше шукати папки та документи, які раніше акуратно склала.

Ще раз пройшлася кабінетом, виглянула у вікно, звідки було видно парк в якому я ще вчора пила каву і скиглила на життя.

Тепер я вже не хвилювалася про те, чи вийде спрацюватися з генеральним і чи впораюся зі своїми обов'язками. Я налаштувалася будь-що втриматися на цій посаді.