Пастка для бабія - Валентина Бродська

"Так, це все добре, але попереду дзвінок генеральному. І що я йому скажу? А як він на якомусь засіданні, а я потурбую? Або він взагалі не в гуморі?"

Сумніви атакували мене, по-маленьку доводячи до паніки. Зібравшись з думками, я ще раз переглянула документи. Вибрала надважливі і пофотографувала їх. 

Зробила глибокий вдих-видих і натиснула виклик на екрані смартфону.

Довгі гудки і часте серцебиття. Нарешті зняли трубку. Почувся протяжний грайливий жіночий голос:

— Ало!

— Добрий день, — кинулася я у вир із головою. — Мені потрібен Денис Олегович.

— А хто його турбує? — промуркотіла незнайомка.

— Я асистентка Дениса Олеговича. В нас виникли питання, які потребують його негайного рішення.

Більш за все не люблю оцей "зіпсований телефон", коли потрібно через когось щось пояснювати. Ну чому власник телефонного номеру сам не бере слухавку? Почулося шарудіння, а потім приглушено голос незнайомки:

— Котику!? Котику, тобі телефонує якась жіночка з офісу, щось їй від тебе треба.

— Принеси смартфон, — почула я чоловічий голос.

— Ну ні, котику, я не хочу вставати з шезлонгу, — пронила розніжено незнайомка. — Давай, сам вилазь з басейну і розмовляй з нею. Це ж тобі телефонують, а не мені.

— Тоді скажи, що я зателефоную, коли звільнюся, — пробурчав  чоловічий голос.

Я, ставши ненавмисно слухачем цієї "милої" розмови, почала нервувати. Незнайомка мені передала слова генерального: 

— Вибачте, жіночко, але Денис Олегович зайнятий. Як звільниться, він вам перетелефонує.

— Добре, передайте йому, будь ласка, що річ йде про велику суму грошей, дуже велику. І часу обмаль! — вирішила трохи прикрасити дійсність і відключилася.

Я сподівалася, що такі справи важливіші за льопання в басейні. Гарне ж в нього відрядження, мабуть, не гірше за Аліночку. 

Мої роздуми перервав телефонний дзвінок — генеральний. Не пройшло і хвилини.

Зняла слухавку і в манері його коханки проспівала:

— Ало!

Шеф був не в дусі, і чого б це?

— Я не знаю як там вас звати, але якщо ви турбуєте мене через якісь дрібниці, то начувайтеся! — прогарчав він.

Цікаво і що він мені зробить?! Чомусь погрози генерального викликали в мене посмішку.

— Денисе Олеговичу, я Софія Сергіївна Іскрицька. Ваш асистент. На скільки мені пояснила Інна Петрівна, ви особисто затвердили мою кандидатуру на цю посаду.

— Так-так, і що? Ближче до теми!

"Третій хам за день!" Я набрала в груди побільше повітря і промовила на одному диханні:

— Розбираючи документи з вашою секретаркою я знайшла звіт головного бухгалтера про можливість кредитування вашої компанії на п'ять мільйонів гривень. Він був поданий вам на розгляд ще чотири дні тому і містить вигідні пропозиції від декількох банків. Річ в тому, що ви мали за ці дні дати відповідь, адже термін акції сьогодні завершується.

Я почула тиху лайку і сопіння. "Ось, котику, тепер ти будеш не в гуморі по-справжньому, це тобі не дупу на сонечку гріти!" — зловтішалася я.

— Чому я дізнаюся про це сьогодні? - гаркнув Денис Олегович.

— Може тому, що чотири дні тому у вас ще не було асистента? — вирішила пожартувати я.

Тарновський спіймав мій настрій і побуркотів:

— Ви знаходите цю ситуацію комічною?

— Можливо, але точно не трагічною. Я можу зараз вам вислати всі ці документи на вайбер, щоб ви переглянули. Якщо пропозиції вас влаштують є ще час відкрити кредитну лінію.

— Висилайте! 

— Є ще одне питання, — продовжила я обережно.

— Яке? — нетерпляче кинув Денис Олегович.

— Я знайшла комерційну пропозицію Олексія Ігоровича, яка теж не була розглянута вами. Я її вивчила і вважаю цілком пристойною та цікавою, хоча і не розумію, чому програміст має вивчати ринок, прораховувати ризики і прибутки від своєї ідеї, якщо у вас є для цього спеціально навчені працівники?

— Кажете, цікава? — виокремив генеральний.

— Так, відповідно до нового законодавства з фіскалізації продажів у ФОП цілком актуальна. А чим швидше ваша компанія вийде на ринок з цим продуктом, тим більшу нішу охопить.

— Висилайте, я подивлюся, — охоче промовив Денис Олегович, змінивши гнів на милість.

— Вже все зробила.

— Дякую! — і відключився.

"Фух!" В мене було відчуття, наче півдня тягала коробки з речами на п'ятий поверх.

"Точно, речі! Сьогодні потрібно почати збирати", — пронеслася думка в моїй голові.

Я нещодавно вирішила купити велику квартиру в новобудові в іпотеку, а свою хрущівку продати.

Я мала кошти на перший внесок і ще трохи на частковий ремонт. З новою зарплатнею я можу не поспішати з продажем свого житла і спокійно чекати на вигідну ціну. Головне тепер — це втриматися на роботі. 

В кабінет постукали, двері прочинилися і в них заглянула Аліночка.

— Ну що? Вдалося? — запитала вона.

За її спиною маячив програміст з таким же запитанням в очах. Я йому посміхнулася кутиками губ і промовила:

— Ваш звіт генеральний розгляне. Думаю, що він його зацікавить. А ще сподіваюся, що ваша суперечка з Аліною не вийде за межі приймальні. 

Програміст недобре подивився на секретарку, але все таки підтвердив, що конфлікт вичерпаний. Подякував,  попрощався і покинув приймальню.

— Ну і кощій! — бовкнула розгнівана секретарка йому в слід.

— З вами, Аліно, і святий демоном стане! Я не вказала прямо на вас Денису Олеговичу. Він звісно не телепень і сам прекрасно складе два плюс два, але наразі в нього багато роботи, тож можливо все минеться.

— Дякую, Софіє Сергіївно, — промимрила ще з ранку бойова секретарка.

— Будь ласка. Прошу, передивіться всі наявні у вас папери, щоб нічого більше не губилося. І тримайте їх в сейфі подалі від сторонніх очей. Ось ці можете теж забрати! 

Аліна взяла в мене документи і поспіхом вийшла з кабінету.