Пастка для бабія - Валентина Бродська

Ранок понеділка в офісі почався як завжди. Я першою прийшла на роботу, роздрукувала звіт, який доробила за вихідні і не знала чим зайнятися. 

Таке зі мною було вперше. Пискнуло сповіщення в корпоративному чаті. Поглянула: від Лорда тіней. Відкрила:

— Доброго ранку, як настрій? — писав він.

Я посміхнулася: "Ну що за нік? До чого така таємничість!" Ризикнувши, написала:

— Доброго ранку, Сергію, настрій робочий.

Декілька хвилин тиші. "Невже вгадала?"

Знову сповіщення:

— Ти хочеш так мене називати? Можу бути і Сергієм:))).

"Ну і що на це відповісти?"

— А це не ви? Тоді хто? — швидко надрукувала і відправила, затамувавши подих.

— Твій таємний шанувальник! Подобаються троянди?

"Нахаба Сергій, стовідсотково!" 

— Ні, не подобаються! — покривила душею я. 

— Пізно, принцесо, я вже замовив:))! Сподіваюся, що ти не викинеш їх на смітник, квіти ні в чому невинні:))!

Від такого натиску я зніяковіла. От що цьому лорду потрібно? Вирішила не відповідати. Врешті-решт не я шукала з ним розмови. Крізь прочинені двері свого кабінету я почула, як хтось увійшов до приймальні. "Цікаво - Аліночка чи генеральний власною персоною?"

Я поспіхом відкрила робочу програму і зосередилася на екрані монітору, вдаючи зацікавленість тим, що на ньому зображено. Хтось зайшов до мого кабінету. Я повернула голову і вклякла.

— Доброго ранку, — почула низький оксамитовий голос. — Я так розумію, ви і є моя асистентка?

"Генеральний! Ой! Як же себе вести? Встати, підійти, подати руку?" Натомість я не могла відірвати себе від стільця. Я, мабуть, вчора передумала про Іва, що він мені тепер ввижається. Прокліпашись, зрозуміла, що Денис Олегович — це не мій колишній. Так, певна схожість була. Це очі — сині-сині і чорняве волосся. Але якщо обличчя Іва було приторно гарненьким, то у генерального воно було мужнім: чітко окреслені вилиці, вольове підборіддя, високий лоб, прямий ніс, густі рівні брови і в міру пухкі губи. Я непомірно довго його роздивлялася, тому спохватилася і промовила скоромовкою:

— Доброго дня, так це я! 

— Ну, нарешті! Заговорили! Ви ж наче не були німою, коли мені телефонували! — широко посміхнувся генеральний.

Окинувши оком мій стіл, він побачив звіт, що я підготувала. Чоловік сів у вільне крісло, взяв документ і почав його вивчати, забувши на якусь мить про мене.

Я сиділа, мов натягнута струна і боялася поворохнутися.

— Доброго ранечку! — улесливо проспівав Алінчин голос з дверей кабінету. — Денису Олеговичу, ви повернулися! — з дитячим захватом вигукнула вона.

Генеральний неквапливо відірвався від звіту і промовив:

— Доброго ранку, Аліно. Зробіть-но мені каву і принесіть сюди, а ви Софіє Сергіївно, що будете пити?!

— Я? — вигукнула розгублено. — Дякую, я поки що не хочу.

— Що ж, перейдемо тоді до справ! — Тарновський відклав звіт, приосанився в кріслі і зчепив руки в замок, поклавши їх на мій стіл. — Я вивчив пропозицію Олексія Ігоровича і маю відзначити, що ваша інтуіція вас не підвела. Це дійсно комерційно привабливий проект.

І він знову посміхнувся. Тепер зрозуміло, чому колеги так фанатіли від нього. Генеральний допитливо подивився мені увічі і продовжив:

— Що ви мали на увазі, коли говорили про вивчення ринку і прорахунку ризиків розробниками? — з зацікавленістю запитав Денис Олегович.

"Ось воно! Саме час гарно себе зарекомендувати." Я швидко зібралася з думками і відповіла:

— Справа в тому, що всі ці економічні питання займають чимало часу у ваших провідних програмістів. І на мою думку, краще б було, щоб ці обов'язки виконував відділ маркетингу. Вони зроблять цю роботу швидше і якісніше. Крім того, було б добре працювати на випередження. Тобото ретельно стежити за попитом на інформаційному ринку, розробити комерційні пропозиції і потім віддавати їх в розробку програмістам.

— Хм, а якже творчий підхід і створення інноваційних продуктів? — запитав генеральний, потираючи підборіддя.

— Одне іншому не заважає! Так можна охопити більший сегмент ринку. Адже нове — не завжди потрібне, а потрібне — не завжди нове, але може бути покращенним.

Денис Олегович задумливо відкинувся на спинку стільця. До кабінету з сяючою посмішкою вплила Аліночка. Її вбрання мало лише тонкий натяк на сукню. Глибокий виріз в районі грудей не залишав ні найменшого місця уяві.

Секретарка підійшла до мого столу, і звабливо нахилившись, поставила каву перед Денисом Олеговичем.

— Ось, будь ласка, смачного! — промуркотіла вона, затримавши на мить вміст свого декольте перед очима генерального.

Той байдуже ковзнув поглядом по її принадах і коротко мовив:

— Дякую, можете йти.

Аліночка невдоволено піджала губи і пішла до свого столу, залишивши двері мого кабінету відчиненими. Ми повернулися до нашої розмови про оптимізацію роботи компанії.

— Ви знаєте, Софіє Олегівно, коли мені порадили найняти асистента, я і не думав, наскільки це виявиться вдалою ідеєю! Я і не знав, що в моїй компанії працює такий діамант! — в захваті промовив генеральний.

Я зашарілася. Ця похвала була приємною і водночас бентежною. І поки я підбирала слова відповіді, до приймальні зайшов кур'єр, чим привернув нашу увагу. Точніше привернув увагу здоровецький букет кремових троянд, який майже приховував посильного.

- О, яка краса, це мені, мені! — вигукнула в захваті Аліночка.

Вона підбігла до кур'єра, вихватила квіти, і знайшовши серед ніжних бутонів листівку прочитала вголос:

- Самій чарівній і привабливій співробітниці IT Global! О, комплімент в саме серденько! — секретарка майже не скакала від радості, притискуючи листівку до свого четвертого розміру. 

— Кхм, — прочистив горло кур'єр, відриваючи погляд від її грудей, — Якщо ви Софія Іскрицька, то підпишіть мені, будь ласка, повідомлення про вручення.