Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

— Можу вам лише сказати, що цей Марек, сказати б, трохи підозрілий, politisch verdächtig. Боже мій! Нині в цьому немає нічого дивного: про кого так не говорять. Але це лише здогади. Думаю, ви мене розумієте? Я вас тільки попереджаю, що коли б він почав там щось таке... ну, ви мене розумієте, то зразу ж його перепиніть, аби я не мав якихось неприємностей. Просто скажете йому, хай припинить базікання, і на тому крапка. Це не означає, що вам треба бігати з усякими дрібничками до мене. Поговоріть з ним по-дружньому. Такі товариські зауваження завжди впливають краще, ніж якісь дурні доноси. Словом, я не хочу нічого чути, бо... розумієте, такі речі можуть заплямувати увесь батальйон.

Повернувшись до вагона, Ванєк відвів охотника Марека вбік і сказав йому:

— Чоловіче, ви під підозрою, але це немає значення, тільки не говоріть зайвого в присутності телеграфіста Ходоунського.

Ледве він устиг це сказати, як приперся Ходоунський, упав в обійми фельдфебеля-рахівника і захлипав п’яним голосом, що мало означати спів:

Як настали дні печальні,

Як найшли життєві грози,

На твоїх солодких грудях

Я пролив гарячі сльози.

Твої очі заясніли,

А уста твої з любов’ю

Прошептали кораль во:

«Я навіки із тобою!»

— Ми ніколи один одного не покинемо, — проквилив Ходоунський. — Щойно почую щось по телефону, зараз же скажу вам. Плював я на присягу!

Балоун у кутку злякано перехрестився і почав голосно молитися:

— Мати Божа, не відкидай моєї молитви, а милостиво її вислухай. Ради Христа небесного, поможи мені нещасному, який волає до тебе з живою вірою, твердою надією і гарячою любов’ю у цій долині сліз і скорботи. О Царице Небесна! Заступися за мене, аби я до кінця життя свого лишився під Божою опікою, під твоєю охороною.

Благословенна Діва Марія і справді замовила за нього добре слово, бо за хвилину охотник витяг зі свого вбогого наплічника кілька бляшаночок сардинок і кожному дав по одній.

Балоун сміливо відчинив валізку надпоручника Лукаша і поклав туди сардинки, що наче з неба впали.

Однак коли незабаром усі відкрили бляшанки і з насолодою почали їсти, на Балоуна знову найшла спокуса, він витягнув з валізи сардинки, відкрив їх і жадібно умилигав.

І ось тут благословенна і найсолодша Діва Марія від нього відвернулася, бо коли він саме допивав з бляшанки олію, перед вагоном з’явився батальйонний ординарець Матушич і загорлав:

— Балоуне, принеси своєму обер-лейтенантові сардинки.

— Ну й мордобій же буде, — промовив фельдфебель Ванєк.

— З порожніми руками ти краще туди й не потикайся, — порадив Швейк. — Візьми з собою принаймні хоч п’ять порожніх бляшанок.

— Що ви, власне, зробили, що вас так Бог карає? — запитав охотник. — На вашому минулому, певно, тяжіє якийсь великий гріх. Чи не вчинили ви святотатства, з’ївши у свого парафіяльного панотця шинку з печі? А може, видудлили з його пивниці церковне вино? Чого доброго, ви ще хлопцем лазили по грушки до попівського саду?

Балоун, сповнений безнадії, журливо махнув рукою. Його несамовитий вигляд змученої людини начебто промовляв: «Коли вже настане кінець моїм стражданням?»

— Он воно що, — здогадався охотник, мовби почувши зойк нещасного Балоуна. — Ви, друже, втратили зв’язок з Господом Богом. Ви не вмієте вблагати Господа Бога, щоб він якнайшвидше забрав вас з цього світу.

А Швейк додав:

— Балоун усе ще ніяк не може наважитися віддати своє військове життя, свої вояцькі переконання, свої слова та вчинки, свою вояцьку смерть на ласку «материнського серця Всевишнього Бога», як не раз говорив мій фельдкурат Кац, коли, бувало, нажлуктиться і з п’яних очей штовхне на вулиці якогось жовніра.

Балоун заявив, що вже й на шеляг не вірить Господові Богу, бо скільки він марно молився, щоб Усевишній послав йому більше сили терпіти і якось той його шлунок звузив.

— Моя ненажерливість виникла не з війни, — почав він нарікати. — Вона мучить мене вже здавна. Через неї, цю саму ненажерливість, моя жінка ходила з дітьми на прощу до Клокот.

— Знаю, — сказав Швейк, — це біля Табора. Вони там мають багату Діву Марію з фальшивими діамантами. Якось її хотів обікрасти один паламар звідкілясь із Словаччини. Дуже побожний чоловік був. Він приїхав до Клокот і вирішив, що воно йому краще вдасться, коли спочатку очиститься від усіх старих гріхів. На сповіді він покаявся, що хоче завтра обікрасти Діву Марію. Але не встиг він і оком моргнути, не то що прочитати триста «Отченашів» — таку єпітимію наклав на нього парафіяльний панотець, щоб він тим часом не втік, — як уже паламарі тягли його на жандармський пост.

Кухар-окультист почав сперечатися з телеграфістом Ходоунським, чи не було це зрадливим порушенням таємниці сповіді, яке волає до неба про помсту, і чи варто було взагалі затівати справу, якщо йшлося про фальшиві діаманти. Нарешті Юрайда довів Ходоунському, що це була кара, тобто наперед визначена доля з далекого незнаного минулого, коли той злощасний паламар із Словаччини був ще головоногом на якійсь іншій планеті. І так само, вже давно, коли парафіяльний отець з Клокот був ще якимось ящуром або нині вже вимерлим сумчастим ссавцем, доля вирішила, що він мусить порушити таємницю сповіді, хоч з юридичного погляду канонічне право дозволяє давати відпущення гріхів навіть тоді, коли йдеться про монастирський маєток.

До всього цього Швейк додав таке мудре зауваження:

— Ваша правда. Жодна людина не знає, що вона буде вичворювати за кілька мільйонів років, і тому ні від чого не сміє відрікатися. Обер-лейтенант Кваснічка — ми тоді служили в Карліні у додатковій команді запасних — завжди казав на навчаннях: «Не думайте собі, панове гівняристи і панове кнуристи, що для вас військова служба скінчиться на цьому світі. Ми ще й по смерті побачимося, і я зроблю вам таке чистилище, що ви з того очманієте, свиняча бандо».

Тим часом Балоун, який у цілковитому розпачі думав, що говорять тільки про нього і кожне слово стосується його поведінки, продовжував свою прилюдну сповідь:

— Навіть Клокоти не допомогли проти моєї ненажерливості. Повернеться жінка з дітьми з прощі і почне перелічувати курей. Глядь — бракує однієї або двох. Але я не міг встояти, хоч і знав, що вони несуть яйця і потрібні в господарстві. Щойно