Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Підпис чергового офіцера».

Коли надпоручник Лукаш підписував підтвердження про прийняття Швейка, у нього тремтіли коліна.

Швейк стояв близько і бачив, що надпоручник Лукаш забув поставити дату.

— Голошу слухняно, пане обер-лейтенант, — промовив Швейк, — сьогодні двадцять четверте. Вчора було двадцять третє травня, учора Італія оголосила нам війну. Я щойно був на околиці міста, там ні про що інше й не говорять.

Гонведи з унтером пішли, і внизу залишилося тільки подружжя Іштванів, які увесь той час намагалися прорватися в вагон.

— Коли б ви, пане обер-лейтенант, мали при собі ще п’ятірку, то ми могли б цю курку купити. Він, злодюга, хоче за неї 15 злотих, враховуючи до цього й десятку за своє підбите око, — розповідав Швейк спокійним тоном. — Але я думаю, пане обер-лейтенант, що 10 злотих за таке ідіотське око трохи забагато. В трактирі «У старої пані» токареві Матеєві за 20 злотих скособочили щелепу і вибили шість зубів цеглою. А тоді гроші мали більшу вартість, ніж тепер. Сам кат Вольшлеґер вішає за 4 злотих.

— Ходи сюди, — кивнув Швейк на дядька з підбитим оком і куркою, — а ти, бабо, чекай там.

Дядько вступив до вагона.

— Він трохи вміє по-німецьки, — зауважив Швейк. — Тямить, коли лаються, та й сам уміє досить добре по-німецьки матюкатися.

— Also, zehn Gulden, — звернувся він до дядька. — Fünf Gulden Henne, fünf Auge, Ӧt forint, бачиш, kikiriki, öt forint Kukuk, igen?[460] Тут штабний вагон, розумієш, плутяго? Дай сюди курку!

Швейк тицьнув здивованому дядькові в руку десятку, взяв у нього курку, скрутив їй карк і в одну мить випхав дядька з вагона. Потім потиснув йому по-дружньому руку й сказав:

— Jó napot, barátom, adieu[461], чимчикуй до своєї баби, бо зіпхну тебе вниз.

— Ось бачите, пане обер-лейтенант, усе можна полагодити по-доброму, — сказав Швейк надпоручникові Лукашу. — Найкраще, коли такі справи обходяться без шкандалю і великих церемоній. Тепер ми з Балоуном зваримо вам таку курячу юшку, що її буде чути аж до Семигорода.

Надпоручник Лукаш не витримав, вибив нещасну курку із Швейкових рук і загорлав:

— Знаєте, Швейку, що чекає на вояка, який під час війни грабує мирне населення?

— Чесна смерть від олова і пороху, — урочисто відповів Швейк.

— Ви, звичайно, заслуговуєте на мотузку, Швейку, бо ви перший почали грабувати. Ви негідник! Я просто вже не знаю, як вас назвати. Ви забули про свою присягу. В мене від цього голова обертом іде.

Швейк допитливо глянув на надпоручника Лукаша і швидко відповів:

— Голошу слухняно, я не забув про присягу, яку увесь військовий люд має виконувати. Голошу слухняно, пане обер-лейтенант, я чесно присягав нашому найяснішому князю і панові Францу Йосифові Першому, що буду служити йому вірно й слухняно, а також слухати генералів його величності і взагалі всіх своїх начальників і командирів. Буду їх шанувати і охороняти; їхні розпорядження і накази завжди точно виконувати; проти всякого ворога, хто б він не був, і де цього зажадає воля його цісарської королівської величності — на воді, під водою, на землі, в повітрі, вдень і вночі, в битвах, атаках, у бою і в усяких інших випадках, словом, на кожному місці...

Швейк підняв з підлоги курку і продовжував, виструнчившись та дивлячись надпоручникові Лукашу в очі:

— ...кожної хвилини і за всякої ситуації битися відважно й хоробро; своєї армії, батальйонів, знамен і гармат ніколи не кидати, з ворогом ніколи ні в які порозуміння не входити, завжди поводитись так, як цього вимагають військові закони і як належить поводитися доблесному воїнові. Чесно буду жити і з честю вмирати, хай допоможе мені у цьому Господь. Амінь! А тієї курки, голошу слухняно, я не крав і нікого не грабував, а поводився порядно, пам’ятаючи про свою присягу.

— Ти кинеш цю курку чи ні, тварюко? — заверещав надпоручник Лукаш, вдаривши Швейка паперами по руці, у якій він тримав небіжку. — Подивися на цей протокол. Бачиш тут чорним по білому: цим припроваджується піхотинець Йозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти... за злочинний грабунок... А тепер ти, мародере, гієно нещасна, будеш мені говорити... ні, я все ж таки коли-небудь тебе вб’ю — у-б’ю, розумієш? Ну, відповідай, ти, бовдуре, бандите, як ти міг так низько впасти?

— Голошу слухняно, — привітно сказав Швейк, — тут якесь непорозуміння. Коли я дістав ваш наказ роздобути десь або купити на обід щось ласе, то почав міркувати, яка лакоминка найсмачніша. За вокзалом узагалі нічого, крім кінської ковбаси та сушеного ослячого м’яса, не було. Я, голошу слухняно, пане обер-лейтенант, усе добре розважив. На фронті людині треба мати щось дуже поживне, щоб можна було краще зносити воєнні злигодні. Я хотів зробити вам горизонтальну[462] радість. Я надумав, пане обер-лейтенант, зварити вам юшку з курки.

— Юшку з курки, — повторив за ним надпоручник, схопившись у відчаї за голову.

— Так, голошу слухняно, пане обер-лейтенант, юшку з курки. Я й цибулю купив, і п’ятдесят грамів локшини. Ось тут, будь ласка, все. У цій кишені — цибуля, а в цій локшина. Сіль є в канцелярії, перець також. Лишилося тільки купити курку. От я й пішов за вокзал до Ішатарчі. Це, власне, село, куди йому там до міста, хоч на першій вулиці і написано «Ішатарча-Варош»[463]. Пройшов я однією вулицею з садочками, другою, третьою, четвертою, п’ятою, шостою, сьомою, восьмою, дев’ятою, десятою, одинадцятою, аж до кінця тринадцятої вулиці, де за останнім будиночком починалися луки. Там гуляли кури. Я підійшов до них і вибрав найбільшу та найважчу — будь ласка, погляньте, пане обер-лейтенант, саме сало, навіть і оглядати не треба, з першого погляду видно, що їй напевно підсипали як слід зеренця. От я взяв її на очах у всіх, вони мені там щось по-мадярськи ґелґочуть, а я тримаю її за ноги й питаю то по-чеськи, то по-німецьки, кому належить ця курка, я, мовляв, бажаю її купити. Коли нараз з крайнього будинку вибігає чоловік, за ним жінка. Чоловік почав мене лаяти, спершу по-мадярськи, а потім по-німецьки, буцімто я в нього серед білого дня вкрав курку. Я сказав, хай він на мене не кричить, бо мене послали купити курку. Я розповів йому, в чому справа. А курка, яку я тримав за ноги, раптом почала бити